Клац! Клац! Клац! Клац! Клац!

На подвір’ї і в будинку пролунали крики людей, котрі намагалися заховатися від куль.

Вінсу довелося знову перелазити через стіну на подвір’я сусіднього дому, де, на щастя, нікого не було. Вже коли він був на самому вершечку стіни, латиноси в домі Веласкеса відкрили по ньому вогонь, і йому дивом вдалося врятуватися.

Наступного дня після Різдва Вінс прийшов у ресторан дона Тетраньї у Сан-Франциско, де повинен був зустрітися із Френком Діченціано — поважним капо[69] сім’ї, який був довіреною особою самого дона. Вінс хвилювався, оскільки у братстві існували свої правила щодо вбивств. Дідько б їх ухопив, та вони навіть у туалет ішли за правилами, але найсуворіше дотримувалися кодексу найманого вбивці. Першим правилом було: «Не вбивай людину в колі сім’ї, хіба що вона переховується і дістати її інакше нема більше змоги». За це Вінс не боявся. Але згідно з іншим правилом, не можна було вбивати дружину, дітей або бабусю жертви, щоб дістати її. Будь-який найманий убивця, котрий порушив це правило, ризикує загинути від рук своїх же замовників. Вінс сподівався переконати Діченціано, що Веласкес — це особливий випадок, оскільки ще нікому не вдалося переховуватися від Вінса цілий місяць. Тому він шкодує через те, що сталося в Окленді на Різдво, але це було неминуче.

Якщо Діченціано, а можливо, і дон, будуть занадто розлючені, щоб вислухати його аргументи, Вінс приготував не лише пістолет. Кілер знав: якщо вони захочуть його вбити, то щойно він зайде в ресторан і зрозуміє, що до чого, його оточать і заберуть зброю, щоб він не встиг її застосувати. Про всяк випадок Вінс обмотався ще й пластидом і готовий був підірвати весь ресторан, якщо вони готують для нього могилу.

Вінс не був упевнений, чи зможе пережити вибух. Він уже ввібрав у себе стільки життєвої енергії, що сподівався, що її вже достатньо для безсмертя, якого він так прагнув. Проте Вінс не знав, наскільки він сильний, поки не випробує цього. Якби він постав перед вибором: перебувати в епіцентрі вибуху… чи дозволити кільком гангстерам випустити в нього сотню куль, а тоді зацементувати, перш ніж скинути його у воду… Перший варіант Вінсу сподобався більше і, як він вважав, давав йому трохи більше шансів на порятунок.

На подив Вінса, Діченціано, який був схожий на білку із напханими за щоки горіхами, зрадів, дізнавшись, яким чином Вінс виконав замовлення. Він сказав, що дон дуже хвалив його. Коли Вінс зайшов до ресторану, його ніхто не обшукував. Його і Френка, як найдорожчих гостей, обслуговували в кутовому кабінеті, де подавали спеціальні страви, яких не було в меню. Вони пили «Совіньйон каберне» за триста доларів — подарунок від Маріо Тетраньї.