Половини з того, що говорив кілер, Нора не розуміла. Вона припустила, що навіть якби зрозуміла його слова, то це означало би, що вона така сама божевільна. Хоча Нора не завжди вловлювала смисл, вона знала, що Вінс зробить з нею і Трейвісом, коли добереться до пса. Спочатку жінка боялася запитувати про це, так наче озвучені слова могли зробити її страшне майбутнє неминучим. Але коли до ґрунтової дороги, яка звертала з шосе і вела до їхнього дерев’яного будинку, залишалося не більше восьми кілометрів, Нора запитала:

— Ви ж не відпустите нас, отримавши собаку?

Вінс уважно дивився на неї, пестячи її поглядом:

— А як ти гадаєш, Норо?

— Гадаю, що ви вб’єте нас.

— Звісно.

Нора здивувалася, що зізнання Вінса не налякало її ще більше. Навпаки, його самовпевнена відповідь лише розлютила її, притлумивши страх. Нора загорілася бажанням зруйнувати його бездоганний план.

Вона розуміла, що суттєво відрізняється від колишньої Нори, якою була у травні і яка б жахнулася від нахабної і самовпевненої поведінки Вінса.

— А якщо я з’їду в кювет і спричиню аварію? — запитала Нора.

— Щойно ти крутнеш кермом, я застрелю тебе й перехоплю керування, — промовив Вінс.

— А якщо у вас не вийде і ви теж загинете?

— Я загину? Можливо. Але не під час такої дрібниці, як автокатастрофа. Е, ні… В мені занадто багато життів, щоб мене можна було так легко вбити. Та я й не вірю, що ти спробуєш так учинити. У глибині душі ти сподіваєшся, що твій чоловік перехитрує мене і врятує тебе, собаку і себе. Звісно, ти помиляєшся, але ніхто не забороняє тобі вірити. Він нічого не вдіє, оскільки побоїться поранити тебе. Я зайду в дім, приставивши револьвер до живота. Це паралізує його. І тих кількох секунд мені вистачить, щоб вибити йому мізки. Ось чому в мене лише один револьвер. Це все, що мені потрібно. Оці його турбота і переживання за тебе погублять твого чоловіка.

Нора вирішила, що їй у жодному разі не можна виявляти свого гніву. Вона повинна вдавати, що дуже злякалася, що вона просто слабка й перелякана жінка. Якщо він буде її недооцінювати, то може допустити промах і дати їй шанс.

Вона лише на мить перевела погляд з мокрого шосе на Вінса, котрий дивився на неї. І в його очах не було цікавості чи люті психопата, як можна було сподіватися, чи його звичного тупого спокою, а було щось схоже на співчуття і навіть вдячність.

— Я роками мріяв убити вагітну жінку, — сказав Вінс таким тоном, наче розмірковував про якусь гідну і похвальну ціль на кшталт розбудувати бізнесову імперію, чи нагодувати всіх голодних, чи доглядати за хворими. — Ще ніколи я не потрапляв у таку ситуацію, де ризик убивства вагітної жінки був би достатньо низьким, щоб можна було спробувати. Але у твоєму віддаленому будинку, коли я розправлюся з Корнеллом, у мене з’явиться ідеальна можливість.