Вінс заверещав і почав щосили лупцювати пса своїми величезними кулаками, поки той не заскавчав і не відпустив його, але одразу ж спробував схопити за горлянку. Вінс відштовхнув собаку якраз вчасно, поки він не вирвав йому трахею.

У животі у Вінса досі ще пекло вогнем, але він зміг підтягнутися і, перечіпаючись, вилізти на ґанок, де взявся шукати свій револьвер, проте замість зброї побачив Корнелла. У нього з плеча юшила кров, але він продовжував стояти, дивлячись зверху вниз на Вінса.

Вінс відчув шалений приплив упевненості, знаючи, що з ним буде все гаразд, бо він непереможний, бо він безсмертний, і саме тому міг безстрашно дивитися в дуло «узі». Вінс узагалі не боявся, тому й вишкірився до Корнелла.

— Подивись на мене! Я твоє найгірше нічне жахіття.

— Аж ніяк не найгірше, — промовив Корнелл і натиснув на гашетку.

* * *

Трейвіс сидів у кухонному кріслі, а Ейнштейн лежав поруч, поки Нора обробляла чоловікові рану й розповідала про нападника, котрий вдерся в її машину.

— Це клятий форс-мажор, — промовив Трейвіс. — Цього ніхто не міг передбачити.

— Сподіваюсь, що це єдиний форс-мажор.

Трейвіс морщився, поки Нора обробляла рану від кулі спиртом і йодом, а потім наклала йому бинт, пропустивши під пахвою, відтак промовив:

— Не турбуйся ти так. Крові небагато, тому жодну артерію не зачепило.

Куля прошила плече, залишивши зловісну наскрізну рану, яка нестерпно боліла, але деякий час він іще буде в строю. Пізніше Трейвісу не завадило би звернутися до лікаря, можливо, до Джима Кіна, щоб уникнути надокучливих питань чужих лікарів, проте зараз його турбувало лише, щоб рана була туго перев’язана і він зміг би вибавитися від трупа.

Ейнштейн теж постраждав. На щастя, він не порізався уламками, коли стрибав через скло, і нічого не зламав. Проте Вінс добряче його пом’яв. Пес був не в найкращій формі й вигляд мав страшнуватий: весь брудний, мокрий і хворий. Йому тепер теж не завадить допомога Джима Кіна.

Дощ за вікном посилився, вистукуючи по покрівлі і з шумом стікаючи жолобами і водостоками. Він залітав через передній ґанок у розбите вікно, але Норі з Трейвісом було не до того.

— Добре, що пішов дощ, — промовив Трейвіс. — Злива заглушила звуки стрільби.

— Де ми заховаємо труп? — запитала Нора.

— Я саме думаю над цим.

Але думати заважав біль у плечі, що аж відлунював у голові.

Нора запропонувала:

— Можна закопати його в лісі…