Тварин ніде не було видно. Білі постаті елділів також зникли. Вони з Тором і Тінідріл були самі, а все навколо тихо мріло у звичайному, трохи тьмяному світлі переландрійського ранку — вочевидь, тільки недавно благословилося на день.
— А де ж звірі? — запитав Ренсом.
— Розійшлися — у них багато своїх справ, — відповіла Тінідріл. — Їм треба виховувати малят, відкладати яйця, будувати гнізда, плести павутину, рити нори, співати й бавитися, їсти й пити…
— Недовго ж вони тут пробули, — сказав Ренсом, — адже ще дуже рано.
— Так, — озвався Тор, — зараз ранок — але не той.
— То ми тут уже давно? — здивувався Ренсом.
— Авжеж, — мовив Тор. — Я й сам про це не здогадувався, але відколи ми зустрілися тут на вершині, наш світ здійснив повний оберт навколо Арболу.
— Рік? — приголомшено перепитав Ренсом. — Цілий рік? О Господи, що ж сталося за цей час у моєму темному світі! Скажи, Отче, ти відчував, що час минає так швидко?
— Ні, не відчував, — сказав Тор. — Гадаю, хвилі часу віднині часто бігтимуть для нас по-різному. Ми зможемо на власний розсуд вирішувати, піднятися нам понад ними, щоб побачити їх усі разом, чи долати хвилю за хвилею, як раніше.
— Мені здається, — сказала Тінідріл, — що сьогодні, коли рік повернув нас на те саме місце в Небесах, елділи прийдуть, щоб забрати Пістрявого назад до його світу.
— Ти маєш рацію, Тінідріл, — погодився Тор, а тоді глянув на Ренсома і додав: — Поглянь, якась червона роса тече у тебе з ноги.
Ренсом зиркнув униз і побачив, що ранка на п’ятці все ще кривавить.
— Так, — мовив він. — Злий вкусив мене за ногу. Це —
— Сядь на землю, друже, — сказав Тор. — Я обмию тобі ногу.
Ренсом збентежився, та Владар все ж усадив його па березі, а сам, опустившись навколішки, взяв до рук поранену ногу й уважно оглянув.
— Отже, це —
Він довго омивав ногу в озері, але кров і далі сочилася з неї тонесенькою цівочкою.
— Значить, Пістрявий помре? — спитала врешті-решт Тінідріл.