— Велика Гра, Великий Танець, — відповів Тор. — Поки що я й сам знаю про це зовсім небагато. Послухаймо краще елділів.

Ренсомові здалося, що голос, який заговорив далі, належав Малакандрі, та він не був цього певен; хто озвався опісля, також було не зовсім зрозуміло. Так зав’язалася химерна бесіда — якщо тільки можна так її назвати, — в якій Ренсом і собі вставляв часом кілька слів, хоч згодом і не міг з упевненістю сказати, що саме говорив, і навіть не знав, хто саме промовляв у той чи інший момент — людина чи елділ. Кожен мовив по черзі — або й усі водночас, хтозна, — і все це нагадувало музичний твір для п’яти інструментів або шум вітру у кронах п’яти дерев на вершині пагорба.

— Ми говоримо про це не так, — почав перший голос. — Великий Танець не чекає, доки до нього долучаться і мешканці Нижніх Світів. Він почався ще перед початком часів і завжди був досконалим. Ми завжди раділи перед Його ликом, радіємо й тепер. Наш танець завжди в осередді всесвіту, і власне для нього й створене все суще. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Ніколи Він не зробив двох однакових речей і не промовив двох однакових слів, — додав другий. — Після світів Він створив не ще кращі світи, а звірів; після звірів — не кращих звірів, а душі. Після падіння йде не одужання й оновлення, а нове створення. Тепер, у новому створенні, назавжди зміняться самі зміни. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— І це справедливо, як справедливо те, що дерево має дедалі більше й більше вгинатися під вагою плодів, — озвався третій. — В усьому панує праведність — але не рівність. Камені не лягають поряд, а підтримують одне одного, творячи подобу арки, — так велить Його закон. Веління виливається у послух, зачаття — у народження, тепло сходить донизу, а життя прагне догори. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Можна бездумно додавати до років роки, до миль — милі, до галактик — галактики, та ні на йоту не наблизитися до пізнання Його величі, — мовив четвертий. — Згасне день полів Арболу, і навіть дні самих Глибоких Небес полічено наперед. Проте не в тому Його велич. Він живе у найдрібнішій насінині найменшої квіточки — і Йому в ній не тісно; та водночас Він обіймає всі Глибокі Небеса — і вони для Нього не завеликі. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— У кожної природи своя межа, де закінчується всіляка подібність і зникають усі тіні, — долучився п’ятий. — 3 багатьох точок твориться лінія, з багатьох ліній — площина, з багатьох площин — тіло. Безліч чуттів і думок творять особу, Його ж творять три особи. Як коло відноситься до сфери, так ті прадавні світи, що не потребували відкуплення, відносяться до того світу, де Він народився і помер. Як точка відноситься до лінії, так і той світ відноситься до віддалених на тисячі й тисячі літ та нікому крім Нього не знаних плодів цього відкуплення. Нехай же буде благословенне ім’я Його!