Деякий час Федора Михайловича тримали в гестапо в Славуті. Одуха і його товариші намагалися було визволити лікаря, але здійснити задум їм не вдалося. Після того гітлерівці перевезли Михайлова в шепетівську в'язницю. Він заслаб від катувань на допитах і вже не міг ходити. До кабінету слідчого його тягли під руки двоє есесівців. Щоночі лікаря мордували в цегляному льоху, шмагали дротяними нагаями, ламали пальці, закладаючи їх між двері, кололи тіло розпеченим шомполом. Проте він мовчав.

Михайлов розумів, що чекає на нього. Зрадник, котрий пішов у гестапо і виказав його, небагато знав про діяльність лікаря у підпіллі, але й того, що було відомо зрадникові, цілком вистачило для смертного вироку штангеріхту[22].

Федір Михайлов працював у славутській лікарні чимало років що до війни. В минулому моряк-балтієць, він воював проти білогвардійців у громадянську. Добровольцем пішов на фронт, як тільки почув по радіо, що фашистські армії вдерлися на радянську землю. Одягнув форму військового лікаря, прийняв польовий шпиталь. Частина, в якій він служив, потрапила в оточення. Тяжко контужений у бою, Михайлов не зміг разом з іншими пробитися до своїх.

Повернувшися у Славуту, лікар усе добре обдумав, зголосився в німецькій комендатурі, одержав роботу. І почав групувати навколо себе надійних людей. Уже взимку 1941 року він створив широко розгалужену підпільну організацію, її бойові ланки діяли в багатьох містах і селах Кам'янець-Подільської області. Лікар очолив окружний підпільний центр, до складу якого увійшли Одуха, Захаров, Шорников та Яворський. Члени центру підіймали на боротьбу з фашистами радянських патріотів у Плужнянському, Ляховецькому, Старокостянтинівському, Шепетівському, Проскурівському, Тальпівському та в інших районах. Налагоджувалися також зв'язки з підпіллям Новограда-Волинського, Бердичева, Житомира.

Спочатку Михайлов розробив план масового збройного повстання в тилу ворога, на території кількох окупованих областей. Та коли все зважив, врахував складність обстановки, від цього наміру відмовився, зрозумівши його нереальність. Підпільники одержали наказ створювати партизанські групи, добувати зброю та боєприпаси, чинити диверсії на залізницях, на підприємствах, перешкоджати гітлерівцям вивозити зерно, худобу, сировину.

Безліч зв'язків, що пролягли від Славути до десятків бойових груп, до комуністів, комсомольців, тримав у своїх руках лікар. Отож життя й доля багатьох людей залежали тепер від того, як буде тримати себе лікар у гестапівській катівні. Його мовчанка була єдиною зброєю, що залишилась у нього. І він не склав цієї зброї до кінця. Не вирвавши у лікаря ні прізвищ, ні явок та адрес, німці привезли його в Славуту. Тут, поряд із лікарнею, де Михайлов провів половину життя, вже була споруджена шибениця. На шию зв'язаного, закривавленого лікаря есесівець накинув зашморг. Михайлов востаннє звів погляд на людей, яких фашисти зігнали до місця страти, кивнув їм головою, що посивіла за два тижні.