– Ти що тут робиш?

– «Тут», тобто біля дверей твоєї спальні чи в глибоко філософському сенсі – для чого ми тут, на цій планеті? Це просто випадковість космічного масштабу чи життя людей служать якійсь вищій меті? Це складне питання привожить людей сотні років. Онтологічний редукціонізм, звичайно, не аргумент, але…

– Піду я посплю. – Клері вхопилася за клямку.

Джейс мовчки відсторонив її від дверей.

– Я тут, бо Годж нагадав мені про твій день народження, – зізнався Джейс.

Клері роздратовано зітхнула:

– Завтра, а не сьогодні.

– А чому б не почати святкувати просто зараз?

Вона уважно подивилася на нього:

– Ти уникаєш Алека та Ізабель.

Джейс кивнув:

– Вони обоє провокують мене на сварку.

– З тієї самої причини?

– Навіть не знаю. – Він крадькома озирнувся. – І Годж туди ж. Усі мене повчають. Усі, крім тебе. Ти ж не збиралася дорікати мені?

– Ні, – відповіла Клері. – Я збиралася повечеряти. Жах, яка голодна.

Джейс витягнув руку з-за спини. У ній був трохи пом’ятий паперовий пакет.

– Ось, поцупив дещо з кухні, щоб не бачила Ізабель.

Клері посміхнулася:

– Пікнік? Як на мене, запізно для прогулянки в Центральному парку. Там зараз повно…

Він нетерпляче відмахнувся: