– Фей. Знаю.
– Ні, я про всяких неприємних осіб, – уточнила Клері. – Хоча мені заздалегідь шкода кожного грабіжника, який наблизиться до тебе.
– Мудро мислиш, хвалю! – Джейс виглядав задоволеним. – Але я і не думав запрошувати тебе в Центральний парк. Що скажеш про оранжерею?
– Зараз? Вночі? Там же темно.
Він загадково всміхнувся:
– Ходи. Я все тобі покажу.
Розділ 17 Опівнічна квітка
Шлях Джейса і Клері на дах пролягав повз великі порожні спальні. Запнуті білими накидками, меблі світилися в напівтемряві, немов айсберги в тумані.
Щойно Джейс відчинив двері оранжереї, Клері відчула ніжні аромати: пряний запах ґрунту і сильніші солодкуваті пахощі нічних квітів: іпомеї, дурману, мірабілісу та ще якихось незнайомих рослин, як та квітка, з жовтим цвітом-зірочками, пелюстки якої вкриті золотистим пилком. Крізь скляні стіни приміщення холодним дорогоцінним камінням виблискували вогні Мангеттена.
– Ого! – Клері повільно роззирнулася. – Вночі тут прегарно!
Джейс усміхнувся:
– Це місце лише для нас. Алек й Ізабель не люблять сюди ходити. У них алергія.
Хоча в оранжереї було не холодно, Клері затремтіла.
– Що це за квіти?
Джейс знизав плечима й обережно сів біля зеленого куща з лискучим листям, що був обсипаний щільно згорнутими бутонами.
– Уявлення не маю. Думаєш, я вчив ботаніку? Я не збираюся стати архіваріусом, тож мені це не потрібно.