– Отже, тобі потрібно тільки знати, як убивати демонів?
Джейс подивився на Клері й посміхнувся. Він був наче золотоволосий ангел з картини Рембрандта, якби не диявольська посмішка.
– Точно. – Він щось витягнув з пакета і простягнув їй. – А також особливо добре мені вдаються підступні канапки з сиром. Спробуй.
Клері ледь всміхнулася й обережно присіла навпроти. Після довгих днів виснажливої спеки кам’яна підлога оранжереї приємно холодила босі ноги. Джейс витягнув із пакета яблука, плитку шоколаду з родзинками і горіхами й пляшку води.
– Непогано, – захоплено вигукнула Клері.
Хоча сир став трохи липким від тепла, канапка виявилася смачною. З однієї з численних кишень Джейс дістав ніж із кістяним руків’ям і таким великим лезом, що можна й ведмедя вбити. Він почав нарізати яблука на вісім скибок.
– Це не святковий торт, – сказав Джейс, простягнувши Клері скибку яблука, – але все-таки краще, ніж нічого.
– Я і такого не очікувала. Тому дуже дякую! – Клері відкусила шматочок. Яблуко було зелене, проте смачне.
– Не можна залишатися без подарунка на день народження! – Джейс чистив друге яблуко, і з-під його ножа звивалася довга тонка стрічка яблучної шкірки. – Дні народження мають бути особливими. У мій день народження батько дозволяв мені робити що завгодно.
– Взагалі все-все? – Клері засміялася. – І що ж ти бажав?
– Ну, коли мені було п’ять, я захотів скупатися в спагетті.
– І тато, звичайно, заборонив тобі?
– От, власне, ні. Дозволив. Він сказав, що це не дуже дорого, то чому б ні, якщо я справді цього хочу. Він наказав прислузі набрати у ванну окропу і покласти туди спагетті. А коли все охололо… – Джейс знизав плечима, – я туди заліз.
«
– І як все пройшло?
– Було слизько.
– Ще б пак. – Клері спробувала уявити маленького Джейса, що зі сміхом борсається по вуха в макаронах, але не змогла. Без сумніву, Джейс ніколи не сміявся, навіть у п’ять років. – А ще що ти просив на день народження?
– Здебільшого зброю. Цим я тебе не здивую. І книжки. Я багато читав.
– Ти не ходив до школи?