– Дуже дотепно, але, між іншим, це не зовсім камінь. У кожного Мисливця за тінями є відьомське світло, рунічний камінь, який може світитися.

– Справді?

Вона знову з цікавістю глянула на нього, стиснула в долоні, як нещодавно зробив Джейс. Можливо, це їй здалося, але з-під зімкнутих пальців пробивалося світло.

– Тепер із тобою завжди буде світло, – мовив Джейс трохи нерівним голосом.

Клері поклала камінь до кишені.

– Дякую… Дуже мило з твого боку подбати про подарунок. – Напруга між ними тисла її, як і вологе повітря в оранжереї. – Все-таки це краще, ніж ванна зі спагетті.

Джейс похмуро промовив:

– Якщо проговоришся про це комусь, доведеться тебе вбити.

– До речі, коли мені було п’ять років, я дуже хотіла залізти в сушарку для одягу і покрутитися там з одягом, – зізналася Клері. – Але мама так і не дозволила.

– Тому що така забавка з сушаркою могла закінчитися фатально, – пояснив Джейс, – а ванна зі спагетті рідко призводить до смертельних наслідків. Хіба що її готувала Ізабель.

Опівнічна квітка вже губила пелюстки. Вони повільно падали на землю, паленіючи, як далекі зорі.

– Дванадцятирічною я мріяла про татуювання, – розговорилася Клері. – Звичайно, мама знову не дозволила.

Джейс не усміхався:

– Більшість Мисливців за тінями ставить перші знаки саме у дванадцять. Це в тебе в крові.

– Можливо. Та навряд чи Мисливцям наносять на ліве плече зображення Донателло з мультиків про черепашок-ніндзя.

Джейс явно не очікував такого:

– Ти хотіла нанести на плече черепаху?

– Я просто хотіла приховати старий слід від вітрянки. – Клері злегка відсунула широку бретельку майки, і показала білу мітку у вигляді зірки. – Бачиш?