Клері мов ужалена відскочила від Джейса.

– Саймоне! Що ти… тобто… я думала, ти…

– Спав? Так. – Його засмаглі щоки спалахнули, як і завжди, коли хлопець був збентежений або засмучений. – Потім прокинувся, а тебе поруч немає. Тому я вирішив…

Клері не знала, що сказати. Ну чому вона не подумала про це? Чому не напросилася до Джейса? Відповідь була проста й жахлива водночас: Клері геть забула про Саймона.

– Пробач, – сказала вона, сама не зрозуміши, до кого зверталась.

Краєм ока дівчина зауважила, що на мить обличчя Джейса побіліло від люті. Проте коли вона знову глянула на хлопця, він мав звичний вигляд: невимушений, самовпевнений, трохи знуджений.

– Надалі, Клариссо, – зазначив він, – для уникнення таких ситуацій, будь-ласка, заздалегідь попереджай, що в твоєму ліжку інший чоловік.

– Ти збиралася з ним у ліжко? – Саймон виглядав приголомшеним.

– Смішно, правда? Ми б усі не помістилися, – сказав Джейс.

– Я не збиралася з ним у ліжко, – гаркнула Клері. – Ми просто цілувалися.

– Просто цілувалися? – вдавана образа в Джейсовому голосі зачепила її. – Як швидко ти відмовилася від нашого кохання.

– Джейсе.

Клері побачила у хлопцевих очах зловіщий вогонь і затихла. Продовжувати не було сенсу. На душі стало важко.

– Саймоне, уже пізно, – втомлено промовила вона. – Перепрошую, що ми тебе розбудили.

– Я теж перепрошую. – Він повернувся до спальні, гримнувши дверима.

На Джейсових губах заграла іронічна посмішка.

– Давай біжи за ним! Погладь його по голівці і скажи, що він – надзвичайний хлопець. Ти ж хочеш цього, чи не так?

– Припини! – сказала Клері. – Чому ти такий?

Джейс посміхнувся ще ширше.