– Чому який?

– Якщо злишся – скажи відверто, а не вдавай, ніби тобі все байдуже.

– Тобі варто було про це подумати перед тим, як лізти цілуватися.

Клері скептично поглянула на нього:

– То це я полізла до тебе цілуватися?

Джейс єхидно подивився на неї:

– Не хвилюйся. Для мене це теж не знаменна подія.

Клері дивилася, як Джейс іде геть коридором й відчувала, що одночасно хоче і розревітися, і наздогнати його, щоб добряче копнути. Та що б вона не обрала, Джейс лише поглузував би. Тому Клері просто розвернулась і пішла в спальню.

Саймон розгублено стояв посеред кімнати. Він знову начепив окуляри. У голові Клері знову пролунав єхидний голос Джейса: «Погладь його по голівці і скажи, що він – надзвичайний хлопець». Вона зробила крок до Саймона і завмерла, збагнувши, що в його руках її етюдник. Він був відкритий на тому малюнку, де дівчина зобразила Джейса з ангельськими крилами за спиною.

– Мило! Всі ті уроки в художній школі дають результат.

За інших обставин Клері обов’язково б вилаяла Саймона за те, що він узяв без дозволу її етюдник, але не зараз.

– Саймоне, зрозумій…

– Я розумію, що ображено піти у твою спальню – не найкращий варіант, але я хотів забрати свої речі, – сухо перебив він, кинувши етюдник на ліжко.

– І куди тепер? – спитала Клері.

– Додому. Я і так тут затримався. Тут нічого робити приземленим.

Вона зітхнула: