Це був удар нижче пояса. Вона не могла говорити. Повітря немов висмоктали з легень. Клері дивилася на нього, намагаючись хоч щось відповісти.

– Тут нічого не додаси, – різко сказав Саймон.

Мов скам’яніла, Клері провела його поглядом до дверей. Вона й не поворухнулася, щоб зупинити його. Що їй сказати? «Я теж тебе кохаю?..» Та це було б неправдою.

Саймон зупинився біля дверей і обернувся до неї. Його очі за скельцями здавалися радше втомленими, ніж злими.

– Справді хочеш знати, що ще сказала про тебе моя мама?

Клері заперечно похитала головою. Але, здавалося, Саймон цього не помітив.

– Вона сказала, що ти розіб’єш мені серце.

Хлопець вийшов з кімнати. Двері зачинилися з характерним клацанням, і Клері залишилася сама.

Опустившись на ліжко, вона взяла етюдник і притисла його до грудей. Ні, вона не збиралась малювати. Клері просто прагнула відчути знайомий запах туші, паперу та пастелі.

Може, варто було наздогнати Саймона? А що вона йому скаже? Що вона могла б йому сказати. Він мав рацію, коли казав їй: «Ну й дурепа ти, Клері! Сліпа і дурна!»

Клері згадувала сотні речей, сказані чи зроблені Саймоном, дурні жарти Еріка та інших про неї та Саймона, притихлі розмови, коли вона заходила до кімнати. Джейс знав це від самого початку. «Прояви кохання завжди мене смішать, особливо нерозділеного». А вона тоді й не зрозуміла, про кого це він.

Раніше того дня Клері сказала Саймону, що у своєму житті любила лише трьох людей: маму, Люка і його. Вона й не думала, що можна втратити їх всіх за один тиждень. Напевне, це якесь випробування. І ще: за кілька хвилин, які вона провела на даху з Джейсом, Клері забула про маму, про Люка, про Саймона. Вона була щаслива! Найгірше те, що вона почувалася щасливою.

«Можливо, те, що я втратила і Саймона теж, – покарання за мій егоїзм, за те, що в той час, коли зникла моя мама, я була щасливою», – міркувала Клері. Та й ті миті щастя були несправжні. Може, Джейс і чудово цілується, але йому на неї начхати. Це його слова.

Клері повільно поклала етюдник на коліна. Саймон мав рацію: малюнок був вдалий. Вона вловила тверду лінію рота і на диво вразливі очі. А крила виглядали такими справжніми, що вона захотіла відчути їхню м’якість під своїми пальцями. Клері провела рукою по малюнку…

І відразу вихопила руку, вражено розглядаючи малюнок. Пальці торкнулися не сухого паперу, а м’якого пуху з пір’їн. Її очі спинилися на рунах, які вона надряпала в кутку сторінки. Вони сяяли, немов намальовані Джейсовим стилом.