– Так точно, – кивнув Саймон.

Туман низько стелився над річкою і пухнастою хмарою огорнув набережну. Через постійний вітер свинцево-сіра поверхня води вкрилася брижами.

– У кіно круті хлопці вітаються мовчки, просто кивають, що означає: «Я поганий хлопець, і, наскільки я розумію, ти теж». Якщо Росомаха і Магнето почнуть довго і нудно висловлюватися, це буде зовсім не те.

– Уявлення не маю, про що ви говорите, – вставив Джейс.

– Добре, – відгукнулася Клері, зауваживши, що Саймон ледь посміхнувся, коли повертав фургон у бік Мангеттенського мосту, на іншому боці якого знаходився Бруклін.

Коли вони під’їхали до будинку Клері, дощ уже вщух. Промені сонця, що пробивалися крізь поріділі хмари, розсіювали клапті туману, калюжі на тротуарі поступово випаровувалися. Джейс, Алек та Ізабель залишили Клері та Саймона у машині, а самі вирушили у розвідку – як сказав Джейс, виміряти «рівень демонічної активності».

Саймон спостерігав, як троє Мисливців за тінями йшли до будинку висадженою трояндами доріжкою.

– Рівень демонічної активності? У них є спеціальний прилад, який показує фізичну активність демонів? Чи часом не займаються вони зараз силовою йогою? – спитав Саймон.

– Ні, – Клері з насолодою грілася в променях сонця. – Сенсор показує, чи є поряд демони і наскільки вони небезпечні.

– Корисна штука, – з повагою сказав Саймон.

– До речі, щодо вчорашнього…

Він виставив вперед руку:

– Не треба про це говорити. Принаймні, я цього не хочу.

– Можна я тільки одну річ скажу? – швидко промовила Клері. – Коли ти вчора зізнався, що любиш мене, ти очікував почути зовсім інші слова.

– Так. Я завжди сподівався, що у відповідь на моє «Я тебе люблю» почую «Я знаю» – як Лея сказала Хану в «Поверненні Джедая».

– Це трохи дивно! – вирвалося у Клері.

Саймон метнув на неї злий погляд.