– Тут.

Ізабель і Алек відійшли від книжкової шафи і попрямували до столу, щоб нічого не пропустити.

– Тут? Тобто вона зараз у вас?

– Не зовсім, люба господине, – Джейс явно насолоджувався ситуацією. – Я мав на увазі, що Чаша у вас.

Доротея стиснула губи.

– Не смішно! – обурилася вона так різко, що Клері із занепокоєнням подумала, що розмова зайшла зовсім не туди, куди потрібно.

– Чаша справді у вас, – поквапливо втрутилася Клері. – Але не…

Доротея велично підвелася з крісла й обдарувала їх крижаним поглядом:

– Ви двічі помиляєтеся! По-перше, Чаші тут немає, а по-друге, я не брешу, як ви наважилися заявити.

Алек потягнувся до рунки.

– Починається! – пробурмотів він собі під ніс.

– Ні-ні! – швидко промовила Клері. – Я не кажу, що ви брешете, чесне слово. Чаша справді тут, але ви про це не знаєте.

Мадам Доротея витріщилася на неї. Її очі, що потонули в складках обличчя, жорстко свердлили Клері.

– Поясни, що ти маєш на увазі.

– Багато років тому мама сховала тут Чашу без вашого відома, – відгукнулася Клері. – Вона не хотіла вплутувати вас у цю історію.

– Чаша була передана вам у зміненому вигляді, – додав Джейс. – У вигляді подарунка.

Доротея здивовано глянула на нього.

«Невже не пам’ятає?» – промайнуло у Клері в голові.