– Це не схоже на Люка, – відгукнулася Клері і раптом згадала його крижаний голос, коли той наказав їй більше не звертатися до нього по допомогу. Згадався його важкий погляд під час розмови з Валентиновими прихвоснями. Це був не той Люк, якого знала Клері. І все ж він не став би мститися мамі за своє нерозділене кохання. – Але вона любила Люка! – несподівано вирвалося у Клері. – Просто по-своєму, не так, як він. Невже цього мало?

– Мабуть, він так не думав.

– А що буде після того, як ми повернемо Чашу? Хто скаже Валентину, що вона у нас?

– Г’юґо знайде його.

Дощ тарабанив у вікна. Клері тремтіла від холоду.

– Піду вдягну куртку, – сказала дівчина і зістрибнула з підвіконня.

Рожево-зелена кенгурушка з капюшоном виявилася на самому дні наплічника. Коли Клері стала витягувати її звідти, то почула шелест. Це було фото членів Кола з мамою і Валентином. Вона довго дивилася на знімок перед тим, як заховати його назад в наплічник.

Коли дівчина повернулася до бібліотеки, там уже всі зібралися: Годж сидів за столом, Г’юґо прилаштувався у нього на плечі, неподалік стояв Джейс, одягнений у все чорне, Ізабель у бойових чоботях та із золотистим батогом у руці та Алек із сагайдаком, повним стріл. На всіх Мисливцях за тінями, крім Годжа, з’явилися знаки: кожен сантиметр їхньої шкіри був покритий складним крученим візерунком. Притискаючи підборіддям задертий рукав футболки, Джейс креслив на лівому плечі восьмигранну руну. Алек повернувся до нього:

– Зараз зіпсуєш. Давай допоможу.

– Я ж шульга, – відказав Джейс, але простягнув йому стило. На обличчі Алека відбилося полегшення, ніби він зрозумів, що йому пробачили його поведінку. – Це звичайнісінька «iratze», – мовив Джейс, коли Алек нахилився над його плечем, виводячи цілющу руну.

Джейс, скривившись від болю, стежив за рухом стила. Він міцно стиснув ліву руку в кулак, під шкірою надулися м’язи.

– Алеку, ради всього святого…

– Я стараюсь як можу, – відповів той. Він відступив на крок від Джейса і помилувався своєю роботою. – Все.

Джейс із полегшенням опустив руку:

– Дякую. – Він ніби відчув присутність Клері, і коли поглянув на неї через плече, його бурштинові очі звузилися. – Клері…

– Схоже, ви добряче підготувалися, – сказала вона.

Алек раптом почервонів, відійшов убік і почав копирсатися у своїх стрілах.

– Так, – відповів Джейс. – Ти ще маєш той кинджал?

– Ні. Я загубила його в готелі «Дюмор», пам’ятаєш?