– Я знаю, що роблю, Ізабель, – обірвав її Алек.

Лук залишився на сидінні і виблискував на сонці. Саймон потягнувся до нього, але відразу відсмикнув руку: повз пройшли кілька жінок з колясками. Сміючись і базікаючи одна з одною, вони прямували в бік парку і за своїми розмовами абсолютно не помітили біля фургона озброєних до зубів підлітків.

– А чому я вас бачу? – дивувався Саймон. – Що сталося з вашими захисними чарами?

– Ти став нас бачити, – відгукнувся Джейс, – бо дивишся на нас усвідомлено.

– Ну, так, – пробурмотів Саймон, – мабуть.

Спочатку він не хотів залишатися біля фургона, але Джейс дипломатично підкреслив, що хтось має чекати в автомобілі із заведеним двигуном.

– Сонячне світло вбиває демонів, проте воно абсолютно нешкідливе для Зречених. А раптом вони поженуться за нами? А раптом двигун не заведеться одразу?

Клері підійшла до входу в будинок і обернулася. Саймон всівся на водійське крісло і, задерши довгі ноги на панель приладів, став переглядати диски Еріка. Вона полегшено зітхнула: принаймні Саймон у безпеці.

Щойно вона зайшла до під’їзду, в ніс ударив важкий запах, що нагадував сморід тухлих яєць, гнилого м’яса і викинутих на берег водоростей. Ізабель зморщила носа, обличчя Алека набуло зеленуватого відтінку, зате Джейс крокував із таким виглядом, ніби в повітрі витав вишуканий аромат.

– Тут були демони, – промовив він з холодним захопленням. – Причому недавно.

– А раптом вони ще не… – захвилювалася Клері.

– Ні, – Джейс похитав головою. – Інакше ми б засікли їх. Тихо! – Він кивнув головою в бік квартири Доротеї. З-під щільно замкнених дверей не пробивалося ані промінчика світла. – Якщо Конклав виявить, що до неї ходять демони, вона буде змушена відповісти на багато запитань.

– Нашій затії в Конклаві теж не зрадіють, – вставила Ізабель. – А в результаті Доротеї це швидше зійде з рук.

– Якщо ми таки добудемо Чашу, нам нічого не скажуть. – Алек швидко роззирнувся. Його голубі очі відзначили і великий вестибюль, і гвинтові сходи на другий поверх, і плями на стінах. – Особливо якщо при цьому ми вб’ємо кількох Зречених.

Ізабель відкинула з обличчя вологе пасмо волосся.

– Ну, і чого ти чекаєш? – похмуро поцікавилася вона у Клері.

Та мимоволі глянула на Джейса. Він посміхнувся кутиком рота і подивився на неї, немов кажучи: «Вперед!»

Клері обережно підійшла до дверей квартири Доротеї. Оскільки вікно над входом до під’їзду раніше було вкрите чималим шаром бруду, а лампочку досі не поміняли, єдиним джерелом освітлення було відьомське світло Джейса. У спекотній задусі вестибюля здавалося, що в темряві височіють зловісні тіні, немов рослини-гіганти з жахливого сну. Клері постукала у двері Доротеї: спочатку тихо, потім наполегливіше.