– Більше, ніж ти можеш собі уявити. Пам’ятаєш, я гадала тобі на чайному листі, Мисливче? Ну що, вже закохався в невідповідну людину?

– На жаль, моє єдине справжнє кохання – це я сам, – відгукнувся Джейс.

– Принаймні, можеш не боятися, що тобою знехтують, Джейсе Вейленде, – пробурчала Доротея.

– Не обов’язково. Я нерідко буваю грубий сам із собою. Просто так, із цікавості.

– Мадам Доротеє, вам, напевно, хотілося б дізнатися, навіщо ми прийшли, – втрутилася Клері.

Доротея заспокоїлася.

– Гадаю, ви просто зайшли в гості. Чи я помиляюся?

– Зараз не час для відвідин. Я маю допомогти мамі, але це неможливо без одного предмета.

– І якого ж?

– Він називається Чаша Смерті, – сказала Клері. – Валентин думає, що вона у мами. Саме тому він викрав її.

Доротея була вражена:

– Чаша Ангела? – в її голосі чулося неприховане здивування. – Чаша Разиеля, в якій він змішав кров ангелів і людей і, давши випити звідти людині, створив першого Мисливця за тінями?

– Саме так, – сухувато підтвердив Джейс.

– Чому Валентин вирішив, що Чаша у Джоселін? – дивувалася Доротея. – Чому саме Джоселін?.. – Наступної миті розуміння осяяло її обличчя: – Бо її справжнє ім’я не Джоселін Фрей, а Джоселін Фейрчайлд. Це його дружина, яку всі вважали мертвою. Отже, вона забрала Чашу і втекла…

Щось промайнуло в очах відьми, але стара так швидко опустила повіки, що Клері подумала, що це просто їй здалося.

– Ти знаєш, що робити далі? – продовжувала Доротея. – Де б Джоселін не сховала її, знайти Чашу буде дуже важко. Заволодівши нею, Валентин зможе творити жахливі речі!

– Я хочу її знайти. Ми хочемо…

– Нам відомо, де Чаша, – вимовив Джейс. – Питання лише в тому, як її здобути.

Очі Доротеї розширилися від подиву.

– Ну і де ж вона?