Джейс притиснувся до її чола. Клері відчула його подих на своїх віях. Вона заплющила очі, віддавшись почуттям.
– Якщо він помре, вийде, що я вбив його. Я допустив батькову смерть, а тепер убив людину, яку вважав своїм братом.
– Неправда, – прошепотіла Клері.
– Ні, правда! – Клері та Джейс були так близько, що могли б поцілуватися. Однак він лише міцно стискав її обличчя в долонях, ніби боячись, що дівчина ось-ось зникне. – Клері! Що зі мною відбувається?
Вона не встигла відповісти: поруч почулося неголосне покашлювання. Дівчина розплющила очі. Біля дверей лазарету стояв Годж. Його бездоганний костюм був у іржавих плямах.
– Я зробив усе що міг: дав Алеку заспокійливе, знеболювальне, але… – Годж похитав головою і покрокував коридором. – Треба зв’язатися з Безмовними Братами. Сам я не впораюся.
Джейс повільно відсторонився від Клері:
– Коли вони будуть тут?
– Не знаю. Я негайно відправлю Г’юґо, але передбачити, коли прийдуть Брати, на жаль, неможливо.
– Заради такого… – Джейс ледве встигав за широкими кроками наставника. Клері йшла слідом, вслухаючись у їхню розмову. – Алек може померти!
– Може, – коротко відповів Годж.
У бібліотеці було темно і пахло дощем; під одним з відчинених вікон утворилася невелика калюжка. Побачивши господаря, Г’юґо закаркав і став неспокійно тупцяти своєю жердиною. Годж підійшов до птаха, затримавшись лише для того, щоб запалити настільну лампу.
– Дуже шкода, – він потягнувся за папером і чорнильною ручкою, – що ви так і не добули Чашу. Виходить, Алек даремно ризикував життям…
– Ні, Чаша в нас, – заперечила Клері. – Джейсе, хіба ти не сказав Годжу?
Джейс закліпав, чи то здивовано, чи то від яскравого світла:
– Я не мав на це часу, бо ніс Алека в лазарет…
Ручка Годжа завмерла над папером.
–