– Що ж, доведеться їм якось існувати без нього, – Саймон повернув за ріг.

– Він не помер, – пояснила Ізабель. – Демонів вищого рівня неможливо вбити. Для цього треба знищити їхню фізичну і безтілесну оболонки. Ні, ми його лише трохи налякали.

– Он як! – засмутився Саймон. – А що буде з мадам Доротеєю? З нею все гаразд?

Саймон замовк. Алек почав задихатися, в грудях у нього клекотіло. Джейс неголосно вилаявся.

– Нам довго ще їхати?

– Уже приїхали. Просто я не хочу влетіти в стіну!

Саймон пригальмував на розі. Двері Інституту були розчахнуті. Годж уже на них чекав. Щойно фургон зупинився, Джейс вискочив з нього, легко підхопив Алека, немов той був не важчий за дитину, і попрямував до Інституту. За ним ішла Ізабель, тримаючи закривавлену руку брата. За ними з гуркотом зачинилися двері.

Клері відчула, що знемагає від утоми.

– Вибач. Уявлення не маю, як ти поясниш Еріку, звідки взялася кров!

– Чхати на Еріка! – відрубав Саймон. – З тобою все гаразд?

– Ані подряпини. Поранено всіх, окрім мене.

– Тіньолови цим і займаються – б’ються з демонами, – ласкаво промовив Саймон. – Це їхня робота, а не твоя.

– А яка моя робота?

– Ну… ти знайшла Чашу. Хіба ні?

Вона кивнула і поплескала по кишені кенгурушки.

Саймон полегшено зітхнув:

– А я вже й питати боявся. Це ж добре, правда?

– Ще б пак! – Стискаючи Чашу крізь одяг, Клері думала про маму.