Джейс лежав на сходах, куди його жбурнув демон. Побачивши, що він намагається сісти, Клері опустилася на коліна поруч.

– Джейсе…

– Усе гаразд. – Йому вдалося сісти. Джейс кашлянув і сплюнув кров. – Алеку…

– Твоє стило. – Клері полізла до кишені. – Тобі, напевно, потрібно полікувати рани.

Джейс подивився на неї. Сонячне проміння, що лилося крізь розбитий вітраж, висвітлювало його обличчя.

– Зі мною все гаразд, – він грубо відштовхнув Клері, підвівся і трохи не впав. Клері вперше побачила, як він зробив незграбний рух. – Алеку?

Джейс пошкутильгав до непритомного Алека. Клері сховала Чашу Смерті до кишені кенгурушки і теж підвелася. Поклавши голову Алека собі на коліна, Ізабель ніжно гладила волосся брата. Його груди здіймалися і опускалися – він дихав, хоч і повільно, але дихав. Саймон притулився до стіни й виглядав як вичавлений лимон. Клері попрямувала до нього:

– Спасибі! – прошепотіла вона і потисла йому руку. – Це було приголомшливо.

– Не мені треба дякувати, а курсам стрільби з лука в літньому таборі.

– Саймоне, я не…

– Клері! – почувся крик Джейса. – Дай стило!

Саймон неохоче випустив її долоню. Відчуваючи в кишені вагу Чаші, Клері стала на коліна поруч з іншими Тіньоловами. На білому обличчі, забризканому крапельками крові, очі Алека здавалися неприродньо синіми. Закривавленими пальцями юнак схопив ліву руку Джейса:

– Я… – він побачив Клері, й в його погляді несподівано з’явився тріумфальний вираз. – То я вбив демона?

Страждання спотворило обличчя Джейса.

– Ти вбив, – відповіла Клері.

Алек подивився на неї і розсміявся; в роті з’явилися криваві бульбашки. Джейс обійняв долонями обличчя друга:

– Тихо. Тільки не рухайся, тільки не рухайся.

Алек заплющив очі.

– Роби те, що треба, – прошепотів він.

Ізабель простягнула Джейсу своє стило: