Клері заверещала. Люк обернувся, відтягнувши її в сторону, схопив істоту за зап’ястя й викрутив. Вона почула тріск кістки, й ніж упав у траву. Рука Зреченого безвольно гойдалася, але він продовжував наступати на них, не виявляючи болю. Люк хрипко покликав Аларика. Клері намагалася дістати кинджал на поясі, але Люк тримав її надто міцно. Перед тим як вона змогла крикнути, щоб він її відпустив, срібна тінь промчала перед ними. Це була Ґретель. Вона кинулася передніми лапами на груди Зреченого, збивши його з ніг. Запекле виття люті вирвалося з її горла, та Зречений був сильнішим, він відкинув її, наче ляльку, й скочив на ноги.

Щось підняло Клері. Вона закричала, але це був Аларик – наполовину перевертень, наполовину людина, з гострими кігтями на руках. Проте він ніжно тримав її на руках.

– Забери її звідси! Забери її до дверей! – закричав Люк, жестикулюючи.

– Люку! – Клері обернулася назад.

– Не дивись, – прогарчав Аларик.

Але вона дивилася. Достатньо довго, щоб побачити, як Люк кинувся до Ґретель з лезом у руці, але він не встиг. Зречений схопив свій ніж, що впав у мокру від крові траву, й устромив його у спину Ґретель. Він встромляв його знов і знов, поки вона боролася, та зрештою виснажилася й світло в її сріблястих очах погасло. З криком Люк встромив свій клинок у горло Зреченого…

– Я казав тобі не дивитися, – прогарчав Аларик, закривши собою панораму. Тепер вони бігли сходами вгору, і його кігті дряпали граніт, видаючи неприємний звук.

– Аларику, – мовила Клері.

– Так?

– Вибач, що я кинула в тебе ніж.

– Облиш, це був гарний удар.

Вона спробувала подивитися позад нього.

– Де Люк?

– Я тут, – мовив Люк. Аларик обернувся. Люк піднімався сходами, ховаючи меч у піхви, прикріплені збоку, під курткою. Лезо було чорне й липке.

Аларик обережно поставив Клері на ґанок. Вона обернулася, та не побачила ні Ґретель, ні Зреченого, котрий убив її, – все злилося в єдину масу тіл і металу. Обличчя Клері було мокрим. Вона торкнулася його, щоб перевірити, чи це кров, і зрозуміла, що плаче. Люк здивовано глянув на неї.

– Вона лише була нечистю.

Очі Клері спалахнули.

– Не кажи так.

– Добре, – він обернувся до Аларика. – Дякую, що подбав про неї. Коли ми підемо…