– Залишайся тут.

Вона терпляче чекала, дивлячись, як він розмовляє з Алариком і Ґретель, котрі стояли на сходах старого поліцейського відділку.

Клері розважалася тим, що по-різному фокусувала свій зір, дивлячись, як з’являються і зникають чари. Спочатку вона бачила старий поліцейський відділок, потім занедбаний магазин із вивіскою «Китайська кухня Джейда Вульфа».

Люк махнув рукою в напрямку дороги. За його пікапом уже була черга машин: фургони, мотоцикли, джипи і навіть старі шкільні автобуси. Вони стояли аж за рогом будинку. Конвой перевертнів. Клері стало цікаво, як вони випросили, позичили, вкрали чи відібрали так багато транспортних засобів у такий короткий термін. Добре, що не доведеться їхати в тисняві.

Люк взяв у Ґретель білу паперову сумку, кивнув і вирушив до пікапу. Вмістивши своє худе тіло за кермом, він простягнув їй пакет.

– Це під твою відповідальність.

Клері підозріло глянула.

– Що це? Зброя?

Люк засміявся.

– Взагалі-то парові булочки бао і кава.

Пікап виїхав на дорогу. Клері швидко відкрила пакет, аж у животі забурчало. Вона відкусила шматок булки, насолоджуючись смаком пахучої свинини та м’якого тіста. Запивши все ковтком чорної суперсолодкої кави, запропонувала булочку Люкові.

– Хочеш?

– Звісно.

«Усе як колись», – подумала Клері, коли вони повернули на Кенел-Стріт. Тоді вони купували пакетики з булочками в «Голден Керидж» і з’їдали половину дорогою додому.

– Ну, розкажи мені про Джейса, – мовив Люк.

Клері мало не вдавилася булочкою. Вона запила кашель гарячою кавою.

– Що саме?

– Як думаєш, що Валентинові треба від нього?

– Не знаю.