– Мій батько…
Двері, які Клері зачинила, зайшовши, розчахнулися, і до кімнати увійшов чоловік.
Це був Валентин. Його сріблясте коротке волосся виблискувало, наче відполірований шолом, і він виглядав непокірним. На його широкому поясі був закріплений довгий меч. Він взявся за руків’я меча.
– Ну як, ти зібрав свої речі? Наші Приречені можуть стримувати перевертнів тільки тро…
Побачивши Клері, він затнувся на півслові. Він не був з тих чоловіків, яких можна захопити зненацька, але Клері помітила здивування в його очах.
– Що це? – глянув він на Джейса.
Але Клері уже незграбно намагалася витягнути кинджал. Вона схопилася за ручку й високо здійняла його. Її очі були повні люті. Вона могла убити цього чоловіка. Вона б його убила.
Джейс схопив її за руку.
– Ні.
Клері не йняла віри:
– Але Джейсе…
– Клері, – твердо мовив він. – Це мій батько.
Розділ 23 Валентин
– Бачу, я завадив, – сказав Валентин сухим, як полудень у пустелі, голосом. – Сину, може, потурбуєшся сказати мені, хто це? Дочка Лайтвудів?
– Ні, – сказав Джейс. Він звучав стомленим і нещасним, але не відпускав її зап’ястя. – Це Клері. Кларисса Фрей. Мій друг. Вона…
Чорні очі Валентина повільно оглядали її, від розпатланого волосся до потертих кросівок. Вони зупинилися на кинджалі, який вона все ще тримала.