– Він має рацію, – сказав м’яко Джейс. – Я не впевнений, що зможу зупинити його, якщо він спробує зашкодити вам. Перевертні так швидко зцілюються.
Рот Валентина викривився.
– Отже, – випалив він, – як і твоя мати, ти віддаєш перевагу цій істоті, наполовину демону, а не рідній крові, своїй сім’ї?
Меч у руці Джейса, здавалося, вперше затремтів.
– Ви залишили мене, коли я був дитиною, – сказав він виваженим голосом. – Ви змусили мене повірити, що загинули, і відіслали мене жити з незнайомими людьми. Ви ніколи не нагадували мені, що в мене є мати, сестра. Ви залишили мене
– Я зробив це, щоб ти був у безпеці, – запротестував Валентин.
– Якби ви дбали про Джейса, про родину, ви б не вбили його бабусю й дідуся. Загинули невинні люди, – втрутилася розлючена Клері.
– Невинні? – відрізав Валентин. – На війні немає безневинних! Вони стали на сторону Джоселін! Вони б дозволили їй забрати мого сина!
Люк з шумом видихнув.
– Ти знав, що вона збиралася піти від тебе? – сказав він. – Знав, що вона планувала втекти ще до Повстання?
– Звичайно, знав! – заревів Валентин. Його крижаний контроль дав тріщину, і Клері побачила, що під ним кипіла розплавлена лють, сухожилля на шиї здувалися, руки стислися в кулаки. – Я захищав те, що належало мені. Врешті-решт я дав їм більше, ніж вони заслужили, – похоронного багаття удостоюються тільки найвидатніші воїни Конклаву.
– Ви спалили їх, – категорично сказала Клері.
– Так! – закричав Валентин. – Я спалив їх.
Джейс видав здавлений звук.
– Моїх бабусю й дідуся…
– Ти ніколи не знав їх, – сказав Валентин. – Не вдавай, що тобі це болить.
Кінчик меча задрижав швидше.
Люк поклав руку на плече Джейса.
– Заспокойся, – сказав він.