А цей чоловік намагається зайняти місце Люка як її батька.

– Люк не монстр, – сказала вона голосом, який підходив Валентиновому, сталь до сталі. – І не вбивця. Це ви…

– Клері! – Це був Джейс.

Клері проігнорувала його. Її очі були спрямовані на холодні чорні очі батька.

– Ви вбили батьків своєї дружини, не в бою, а холоднокровно, – сказала вона. – І я впевнена, що це ви вбили Майкла Вейленда та його маленького сина. Підкинули їхні кістки до бабусиних і дідусевих решток, щоб моя мати подумала, що ви і Джейс були мертві. Почепили свого ланцюжка довкола шиї Майкла Вейланда, перш ніж спалити його, щоб усі повірили, що то ваші рештки. Після всіх ваших розмов про незаплямований кров’ю Конклав, вам було байдуже до їхньої крові чи невинності, коли ви їх убивали, так? Холоднокровне вбивство старих і дітей – це жахливо.

Ще один спалах люті спотворив риси Валентина.

– Досить! – заревів він, знову занісши чорного меча з зірками. У його голосі Клері почула правду про те, ким він був, його гнів, який керував Валентином усе життя. Нескінченна кипляча лють.

– Джонатане! Відтягни свою сестру з мого шляху, або, клянусь Ангелом, я задавлю її, щоб убити монстра, якого вона захищає!

Джейс вагався лише мить. Потім він підвів голову.

– Звичайно, батьку, – сказав він і наблизився до Клері. Перш ніж вона змогла захиститися, він грубо смикнув її за руку, звів на ноги і відтягнув від Люка.

– Джейсе, – з жахом прошепотіла вона.

– Замовкни, – сказав він. Його пальці болісно вп’ялися в її руки. Від нього несло вином, металом і потом. – Не розмовляй зі мною.

– Але…

– Я сказав мовчи! – він сильно струснув нею. Вона похитнулася, відновила рівновагу й побачила, як Валентин зловтішався над скорченим тілом Люка. Він гидливо штовхнув пораненого ногою. Люка здушив кашель.

– Дайте йому спокій, – крикнула Клері й спробувала висмикнутися з хватки Джейса, та намарне, він був занадто сильним.

– Перестань, – прошипів він їй на вухо. – Ти зробиш собі тільки гірше. Краще не дивись.

– Як і ти? – прошипіла вона у відповідь. – Заплющувати очі і вдавати, ніби нічого не відбувається, – це негідно, Джейсе. Ти це чудово знаєш.

– Клері, перестань. – Його тон майже змусив її замовчати. У ньому звучав відчай. Валентин підсміювався.