— Я хворий?

— Звісно, що ні.

— Мені треба одягтися.

Я розпакувала валізу.

— Відвернутися?

— Як хочеш.

Затягнуто всі паски. Клацнула липучкою кишеня. Ріжечок косинки зав’язано вузлом і розправлено так, що вона заблищала, мов гартована криця.

— Коли б іще знайти…

— Знищувач?

Він ствердно кивнув, а я посміхнулася.

Він ніколи не побачить синців на моїх плечах, ніколи не дізнається про те, як один крок може коштувати цілого життя, коли ти несеш таку зброю.

Він скаже:

— Чудово, — і смикне затвор.

Патрони! Звісно, ж, я принесла їх.

Тож зарядивши «знищувач». Бойовик Робот покладе у вухо навушник, надіне на око приціл, підтягне до рота тоненький провідець-мікрофон:

— Мисливець п’ять викликає базу.

— Там нікого нема.

Він не чує мене.

— Мисливець п’ять викликає базу. Мисливець п’ять… Мисливець п’ять… База, озвіться до мисливця п’ять. База, відгукніться…