Вони пішли ще до Вибуху?
Відчиняю шафку. Другу. Третю. Ще одну. Всюди порожньо.
Де тверда грудочка жуйки, де порожній футляр з-під медалі, де гільза з пробитою капсулою, з надряпаною на ній датою:
«3.06»
Лише в одній шафі я знайшла форму. Лише в одній клапті від потертих нашивок складались у слова:
Я розклала на столі валізу та засунула в неї все, що знайшла в шафі. Я обійшла зусібіч ангар і побачила єдиного Знищувача Танків та три сотні зарядів до нього.
Почепити валізу на спину. Підкласти Знищувача собі на плече.
Хитнутись та видихнути:
— Ох, — під вагою трьохсот кілограмів.
Пригнутись і податися вперед.
— Пусте, — сказала молодому солдатикові Крихітці бувала Крихітка-сержант. — Пусте. Важко лише спочатку.
Було важко впродовж усіх вісімдесяти тисяч кроків.
Розділ 16
Розділ 16
Знаєте, як полічити кроки?
— Двадцять тисяч чотириста сімдесят шість, — здмухнути краплину поту з носа. — Двадцять тисяч чотириста сімдесят сім, — захитатись у такт із кроком, уткнутися жерлом Потрошителя Танків у стіну й лише після цього впасти. — Двадцять тисяч чотириста сімдесят вісім. Двадцять тисяч чотириста сімдесят…
А якщо збитися з рахунку — то повернутись назад і почати все спочатку?