— Я розумію, як таке призводить людину до зневіри.

Гольф-кари вирушили вдалину, тягнучи за собою маленькі, накриті брезентом причепи з провізією. Процесія зникла з виду, а потім, там, де дорога завертала вище, на кілька хвилин з’явилася знову, щоб після того зникнути назавжди.

Лайла з Дженіс перейшли до інших тем: тривалий ремонт будинків на Сміт-лейн; два знайдених гарних коники, яких тримали в коралі і навчили — чи, либонь, знову навчили — возити на собі вершниць; і те чудо, яке Магда Дубчек і дві колишніх ув’язнених пообіцяли ось-ось запровадити в життя. Якщо їм вдасться видобути більше енергії, знайти більше сонячних панелей, у передбачуваному майбутньому може з’явитися чиста протічна вода. Водогін у будинках, американська мрія.

Уже смеркалося, коли вони наговорилися, і ні разу більше згадка про Клінта, Джареда, Арчі, чоловіка Кенді Мешаум, про Ісуса Христа чи якогось іншого мужчину не потурбувала плин їхньої розмови.

3

3

Вони не балакали про Євку, але Лайла її не забула. Вона не забула про невипадково вчасний момент її появи в Дулінгу, про її дивну обізнаність, про повиті павутинням сліди в лісі неподалік трейлера Трумена Мейвезера. І також вона не забула, куди ті сліди привели її: до Дивовижного Дерева, яке піднеслося в небо безліччю своїх переплетених стовбурів і коріння. А якщо згадати про тих тварин, які з’явилися з-поза Дерева — білий тигр, змія, павич і лис — їх Лайла також пам’ятала.

Картина спірального коріння Дерева — як воно переплітається одне поверх іншого, наче шнурки кросівок якогось велетня — часто виринала в її мозку. Воно було таким досконалим, таким маєстатним, сенс його існування був таким правильним.

Чи Євка вийшла з того Дерева? Чи те Дерево вийшло з Євки? А жінки Нашого Місця, вони — сновиди чи самі є сновидіннями?

4

4

Крижаний дощ періщив Наше Місце впродовж сорока восьми годин, обламуючи гілля дерев, посилаючи зимні струмені крізь дірки в дахах, затоплюючи дороги й хідники каламутними калюжами. Залігши в своєму наметі, Лайла раз у раз відкладала книжку, яку читала, щоб ударити ногою в стінку, струсити намерзлий на вінілі лід. Звук був такий, наче б’ється скло.

Раніше, підозрюючи, що світ зрештою капітулює і геть виведе їх з ужитку, вона була перейшла з паперових книжок на електронний рідер. Утім, в її будинку книжки ще залишалися, і деякі з них не поросли пліснявою. Закінчивши ту, яку вона зараз читала, Лайла ризикнула з намету на передньому подвір’ї сходити в руїну свого дому. Вельми гнітючим це було для Лайли — занадто багато спогадів про її сина і про чоловіка — уявляти, як тут жила, але вона не в змозі була змусити себе перебратися кудись деінде.