– І нам хотілося б, щоб вона була з нами, — промовив Френк Ґірі.

Дон у це й на секунду не повірив. З того, першого разу, коли Френк вхопив Дона під пахву, повівшись з ним, як із цуценям, він побачив, що Френк не той парубок, який задовольняється другорядною роллю.

— Але вона десь пропала, так само, як і її син. Якби вони були тут, я сказав би, що нам варто спробувати вмовити їх переконати Норкросса попуститися з тим чимось, що він там баламутить з тією жінкою, тією Блек.

Суддя Сілвер цмокнув язиком і задивився в свою чашку. Кави він так і не торкнувся. Його краватка була помальована ясно-жовтими лимонами, і такий контраст з його шкірою тільки підкреслював хворобливий вигляд цього чоловіка. Біля його голови пурхала нетля. Суддя відмахнувся, і вона злетіла, щоб опуститися на один з тих сферичних світильників, що звисали зі стелі їдальні.

— Отже… — промовив суддя Сілвер.

— Йо, — підпрігся Дон. — Отже, що нам робити?

Френк Ґірі похитав головою і змів кілька крихт зі столу, вловивши їх собі в долоню.

— Ми зберемо групу відповідальних людей. П’ятнадцятьдвадцять надійних чоловіків. Ми озброїмося. В управі мусить бути достатньо бронежилетів. Бозна, що ще. У нас зовсім нема часу на облік.

— Ти насправді думаєш… — почав було з сумнівом Рід Берровз, але Френк його перебив.

— У кожному разі, півдюжини штурмових гвинтівок там є. Вони дістануться тим хлопцям, які вміють із ними поводитись. Усі решта візьмуть вінчестери або свої пістолети, або і те, й інше разом. Дон, отут, викладе нам план в’язниці, всі деталі, які можуть допомогти. Потім ми зробимо демонстрацію сили і дамо Норкроссу ще один шанс видати її. Я думаю, він поступиться.

Суддя поставив очевидне питання:

— А якщо не поступиться?

— Я не думаю, що він зможе нас зупинити.

— Це здається доволі екстремальним, навіть за надзвичайних обставин, — сказав суддя. — А як щодо Террі?

— Террі, він… — Френк струсив свої крихти на підлогу їдальні.

— Террі п’яний, пане суддя, — сказав Рід Берровз.

Що вберегло Френка від озвучення цього факту. Натомість він сказав (начепивши пісну маску):

— Він намагається робити все, що може.

— П’яний є п’яний, — сказав Рід. Верн Ренґл підтвердив, що це суща правда.

— Тоді… — торкнувся суддя кремезного Френкового плеча і стиснув його. — Гадаю, це ти, Френку.