Сілія кивала одностайно з усіма.

— Включіть мене в список, — сказала Сілія. — Я піду. Так кортить взути мої бродячі черевики[310].

Діло ризикове, але вони будуть обережнішими цього разу.

І не відступляться.

5

5

Коли вони піднялися на другий поверх демо-будинку, Тіффані оголосила, що по драбині на горище не полізе.

— Я тут зачекаю.

— Якщо ти не лізтимеш, навіщо ти взагалі прийшла? — запитала Лайла. — Не така вже ти надто вагітна.

— Я сподівалася, що ти поділишся зі мною «тік-таками», агітаторко. А вагітна я цілком достатньо, повір мені.

Лайла виграла в ЛОШАКа і таким чином заволоділа м’ятними драже.

— Тримай, — подала вона пуделко Тіффані й полізла вгору драбиною.

Як не дивно, але демонстраційний дім Соснових Пагорбів виявився збудованим краще за більшість будівель на Трімейнстрит, включно із власним домом Лайли. Хоча й темнувате — минуло чимало пір року, і маленькі віконця забруднилися — горище було сухим. Лайла пройшлася, її кроки здіймали хмарки куряви з підлоги. Мері казала, що саме тут вона ховалася в кутку з Лайлою і місіс Ренсом, хтозна, де той куток. Лайла хотіла відчути саму себе, відчути свого сина.

Вона не відчула нічого.

В одному кінці горища у вікно брудного віконця билася нетля. Лайла підійшла, щоб випустити її. Вікно не відчинялося. Вона почула рип позаду себе. Тіффані таки вилізла по драбині. Вона відсунула Лайлу вбік, дістала кишенькового ножа, попрацювала вістрям по пазах, і вікно розчахнулося. Нетля випурхнула й полетіла геть.

Внизу лежав сніг: на зарослих моріжках, на зруйнованій дорозі, на її мертвому крузері на заїзді місіс Ренсом. Коні Тіффані нашукували там щось мордами й іржали про щось своє, про що зазвичай іржуть коні, помахуючи хвостами. Лайлі було видно далі її будинку, далі басейну, якого вона ніколи не хотіла і який доглядав Антон, і далі того в’яза, щодо якого він залишив записку. Якийсь помаранчевого кольору звір дріботів від краю соснового лісу, що тулився до їхнього району. Лис. Навіть з цієї відстані було ясно видно блиск його зимового хутра. Як це так рано прийшла зима?

Тіффані стояла посередині горища. Тут було сухо, але ж і холодно, особливо з прочиненим вікном. Вона подала пуделко з «тік-таком», щоб Лайла забрала його назад.

— Хотіла з’їсти усі цукерки, але це було б негоже. Я покінчила зі злочинним життям.

Лайла посміхнулася і поклала пуделко собі до кишені.

— Оголошую тебе реабілітованою.