Рід обернувся до свого напарника, який щось читав на своєму «Кіндлі»[320] і колупався в носі.

— Ти ж не витираєш кози під сидінням, чи як?

— Господи, ні. Не кажи гидоти.

Верн підняв гузно, витяг із задньої кишені носовичка, витер об нього маленьку зелену коштовність і засунув носовичка назад.

— Скажи мені ось що — що ми насправді тут робимо? Чи вони насправді думають, що Норкросс такий дурний, щоб вивозити ту жінку кудись у світ, коли він зараз тримає її в себе за ґратами?

— Я не знаю.

— А якщо фургон із харчами під’їде чи щось таке, що ми мусимо робити?

— Зупинимо його і запитаємо по радіо інструкцій.

– Інструкцій у кого? У Террі чи Френка?

Щодо цього Рід був менш упевнений.

— Гадаю, я б першим чином подзвонив на мобільний Террі. Залишив би повідомлення, просто щоб прикрити нам сраки, якщо він не відповість. Чому б нам не почати перейматися цим, якщо воно трапиться?

— Чого, либонь, не трапиться, коли все в такому розгардіяші.

— Йо. Інфраструктура пішла на пси.

— Що таке інфраструктура?

— Чому б тобі про це не подивитися в своєму «Кіндлі», га?

Верн так і зробив.

— «Основні фізичні та організаційні структури, необхідні для діяльності суспільства або підприємства». Ги.

— Ги? Що це твоє «ги» означає?

— Що ти маєш рацію. Вона пішла на пси. Сьогодні вранці я їздив у «Шопвел», до того як на службу. Там так, наче на нього бомбу скинули.