— Не гнівайся на мене. Я ж цього не хотіла.

Ось тут я не витримав.

— Може, й не хотіла, але що як завтра наш останній день? Я б міг провести його з тобою, але натомість ти вештаєшся будинком, ніби тебе вже обрали!

Вона підвелася.

— Ти не розумієш!

Ліна повернулася до оселі — чи, як її краще назвати, тюремної камери — і гримнула дверима в мене за спиною.

Я ні з ким раніше не зустрічався, а тому не знав, як чинити далі. Не міг пояснити цю ситуацію, і надто коли справи стосувалися дівчини-чародійки. Не вигадавши нічого кращого, я підвівся, махнув на все рукою і поїхав до школи, запізнюючись, як завжди.

* * *

Залишилося двадцять чотири години. Гатлін накрив фронт низького тиску, і зловісне небо обіцяло чи то сніг, чи то град. Сьогодні могло статися все що завгодно. Сидячи на історії, я визирнув у вікно й побачив щось схоже на похоронну процесію, от тільки похорону ще не було. За катафалком Мейкона їхало сім чорних «Лінкольнів». Роблячи коло містом, вони проїхали повз школу Джексона і попрямували до маєтку Рейвенвуд. Ніхто вже не слухав містера Лі, а він саме бубонів про майбутнє відтворення битви на Медовому пагорбі — не найвагомішого бою Громадянської війни, яким, однак, жителі Гатліна пишалися більше за інші.

— У 1864 році Шерман наказав генерал-майору Джону Гетчу і його військам зруйнувати залізничне сполучення між Чарльстоном і Саванною, щоб запобігти вторгненню солдатів Конфедерації і перешкоджанню операції «Марш до моря». Але через деякі «навігаційні прорахунки» сили Союзу затрималися.

Він гордо усміхнувся, виводячи на дошці «НАВІГАЦІЙНІ ПРОРАХУНКИ». Гаразд, Союз протупив. Ми це вже зрозуміли. У цьому весь зміст битви на Медовому пагорбі і, як нам навіювали ще з дитячого садочка, зміст всієї Громадянської війни. Звісно, якщо не зважати на той факт, що Союз узагалі-то виграв війну. Про це у Гатліні говорили як про джентльменську поступку з боку Півдня, його історично правильний, благородний вибір. Принаймні саме так вважав містер Лі.

Але сьогодні ніхто не дивився на дошку — всі витріщалися у вікна. Там, на вулиці, огинаючи стадіон, їхав ескорт із чорних «Лінкольнів» і катафалка. Коли Мейкон вийшов з авта, було помітно, що він пишається цим шоу. Як на нещодавнього бранця ночі, він спромігся привернути чимало уваги.

Хтось штурхнув мене у ногу — я угледів, що Лінк схилився до парти, аби містер Лі не бачив його обличчя.

— Чувак, а хто у тих тачках?

— Містере Лінкольн, можливо, ви продовжите? І надто зважаючи на те, що ваш батько командуватиме завтра кавалерією, — витріщився на нас містер Лі, схрестивши руки на грудях.