На обличчі місіс Лінкольн з’явилася зліша посмішка, ніж на фізіономії Ридлі у її найуспішніший день.

— Відпусти їх! — не здавалася Ліна.

Раптом нізвідки, крізь розірване небо, на нас у буквальному сенсі полився дощ. Він хлюпнув із хмар, як з відра, і я зрозумів його появу. Це Ліна. Її волосся шалено звивалося, а дощ перейшов у сльоту, став косим і почав з усіх боків сікти місіс Лінкольн. За кілька секунд на жодному з нас не залишилося сухого місця.

Місіс Лінкольн, чи як її тепер називати, посміхалася. У цій посмішці читалася дивна емоція, майже гордість.

— Я не збираюся нічого з ними робити, просто хочу з тобою побалакати.

Над її головою небо розірвав грім.

— О так, я сподівалася побачити деякі твої таланти. Шкода, що мене не було поруч, щоб допомогти тобі їх відшліфувати.

— Замовкни, відьмо, — гримнула Ліна, не зводячи з місіс Лінкольн не смарагдових, а сталево-зелених очей. Я ще ніколи не бачив її такою. Твердою. Рішучою. Гнівною. З її вигляду можна було припустити, що вона хоче знести місіс Лінкольн голову, і більш того — дійсно може це зробити.

Я нарешті збагнув, через що Ліна так переймалася увесь рік. Вона здатна руйнувати. Я ж бачив у ній тільки силу кохання. Не дивно, що знайшовши в собі обидві ці сили, вона не знала, що робити з ними далі.

Місіс Лінкольн обернулася до Ліни.

— Почекай — і ти збагнеш, на що справді здатна, як умієш керувати силами природи. Це справжній дар природниці, спільний у нас обох.

Спільний в обох.

Місіс Лінкольн підвела очі до неба: дощ оминав її, нібито вона стояла під парасолею.

— Поки що ти вмієш викликати зливи, але скоро навчишся керувати вогнем. Зараз я покажу тобі, як люблю з ним гратися. Захоплива річ!

Зливи? Вона пожартувала? Та ми стоїмо у самому серці мусону!

Місіс Лінкольн підняла руку, і хмарами пронісся заряд блискавиці. Вона відігнула три пальці, і спалах кожного наманікюреного нігтя відбила блискавка. Раз — вогонь влучив у землю і вирвав з неї грудки ґрунту усього за півметра від Лінкової пастки. Два — блискавка вдарила в дуб позаду мене, розколовши його навпіл. Три — блискавка вразила Ліну, що просто стояла з піднятою рукою. Спалах заряду відрикошетив від неї і влучив у землю біля ніг місіс Лінкольн. Трава навколо задимілась і почала тліти.

Місіс Лінкольн засміялася і помахала рукою. Вогні згасли, і вона з гордістю глянула на Ліну.

— Непогано. Рада, що яблуко впало недалеко від яблуні.