Незабаром вони прибули, захекавшись – так підганяв їх гідний посланець, – схилилися перед троном й стали чекати королівського слова, причому Кляпавцій непомітно тицьнув Трурля в бік, нагадуючи, що казав він йому перед від'їздом: вперед не вискакуй, а кожне слово тричі обміркуй, перед тим як щось сказати. А ще краще мовчи, а він, Кляпавцій, бере всю аудієнцію на себе.

– Вітаю вас, дорогі мої, дякую, що так швидко з'явилися, – вітав їх Іпполіп та запропонував сідати. – Слухайте мене уважно, бо велику справу я задумав, і успіх її залежить від ваших сил та здібностей. Нещодавно відвідали мене двоє інозоряних прибульця, від яких я дізнався, що Космос зовсім не безхазяйна річ і що в нього є Автор. І цим Автором є Бог, персона, як мене запевнили, найвищою мірою симпатична, в яку я увірував без жодних сумнівів, чого і вам бажаю. Завтра я видам едикт, за яким кожен із моїх підданих отримає примірник Святого Писання у касетному записі, але вас я викликав не по цьому питанню. Тепер я вже знаю, що світ з'явився не сам по собі , а був створений Творцем як житло для істот, ним же створених. І коли Бог зробив свою справу, то і я свою зобов'язаний зробити. Прибульці, яким я завдячую своїм зверненням, палко переконували мене, щоб я в першу чергу дбав про власний порятунок, і я вислухав їх не перериваючи, бо це було б неввічливо, але думав я зовсім про інше. Я не такий, щоб насамперед думати про себе. Адже все суще незмірно важливіше за мене! І благу загальному я хочу присвятити решту днів своїх. Я, звичайно, читав, шановний Трурлю, твою книгу «Impossibilitate felicitationes entium sapientum»[29], але вона мене особливо не схвилювала – немає нічого дивного, що в мерзотному світі й живеться не надто добре. Останнім, за що я тримався, перш ніж увірувати в Бога, була звернена до нас досконалість будови Всесвіту. Тоді я міркував: якщо все це саме розігрілося, розкрутилося і розлетілося на всі боки, то ні до кого не можна пред'явити претензій за можливі недоробки та помилки, й таким чином у дефектах буття немає жодної проблеми. Тепер, коли я вірю, то більше думати так не можу. Для мене змінилася сама сутність речей. Я вірю і не сумніваюся, що Творець нескінченно добрий, що він безмежно нам симпатизує, що він хотів зробити все, як треба, будучи максималістом, але я не вірю, що неможливо було зробити це ще краще.

– А дали ви, Ваша Величність, це зрозуміти своїм духовним сприймачам? – запитав Кляпавцій якомога дипломатичніше.

– Що? Ні. По–перше, я не хотів їх образити, а по–друге, не бачив сенсу повідомляти їх про такі сумніви. Адже вони спеціалісти в галузі теології, а не технології, мене ж цікавить якраз ця сторона буття. І я не сказав їм нічого, тим більше, що не збираюся вдаватися в безплідне критиканство, але як поборник експериментальної філософії хотів засучити рукави і взятися за справу. Зізнаюся, спочатку мені спало на думку вдосконалити одних тільки Створених, тому що і матеріал на них пішов не надто пристойний, і функціонують погано, не кажучи вже про середній рівень їхнього інтелекту, але тут я згадав про твій твір, дорогий Трурль. Адже ти теж не чіпав Всесвіт, а тільки хотів покращити її мешканців. Вибач мені, шановний, але тут ти перевернув все до гори ногами. Підганяти квартирантів під квартиру – річ нечувана. Я ж поставив собі зворотне завдання. Я маю намір створити альтернативне буття.