По його знаку несуть залізний футляр, кований, ставлять, відчиняють, а в середині він весь цвяхами втиканий – ох, зовсім погана справа! Креншліну добре знайомий цей інструмент. Відчайдушно видивляється очима він хмарку – ось і перші краплі падають, але всього їх кіт наплакав ... а вже його взяли за комір, штовхають його слуги в залізне нутро, а там цвяхи, як бритви, тільки захлопнуть і ...

Бабахнув грім, й полило, як із відра.

– Це нічого! Не баріться, сучі діти! Швидше, не копайтеся, закрити, закрутити! – командує Марліпонт, а зуби в нього так і сяють через ґрати забрала.

Хмари наче прорвало. Аби тільки мотузка вціліла! Креншлін зображує непритомність, вивалюється з рук охоронців, вони напружуються, ось вже спиною він відчуває перші вістря, верескнув – і впав на весь зріст.

Морок і тиша. Лише дощ шумить. Обмацав Креншлін боки – цілі. Ноги – пряміше не знайдеш. Якби не відро, подумав, кінець би мені. Ну і дурень цей Марліпонт. Не поцікавився, що там за шнур, звідки. Слава тобі, Господи, що ти розуму йому не дав! А що ж тепер? Де я? Ось рів. Стіна. Башта. Цевінна? Не до неї зараз. Марліпонт, мабуть, отямився від злості і помчав до темпорні, треба його випередити.

З усіх ніг пустився бігти Креншлін, але незабаром помітив, що ніби як повільніше біжить. Що таке? Кроки якісь маленькі. Боже всемогутній – ноги вкоротилися! Помацав вуса на обличчі – нема вусів! А Марліпонт, мабуть, вже в темпорні, і не те щоб тиждень чи рік, а цілий десяток років в нього поцупив – вже й молоко на губах! Тепер знайде мене і втопить, як цуценя.

То як же? Що робити? В селище, втертися в купу босої дітлашні, в підлий стан, німого, дурника зобразити? А якщо дізнається, виловить чоловік–ревнивець? Він старший, йому зараз тільки тридцятка підходить!.. Однак Креншлін все біг у бік темпорні, поки не побачив заграву. Селище горіло. Ще раз прикинув він на пальцях, скільки зараз років Цевінні. Цевіннці , вірніше... Дванадцять? Ще в батька, маркграфа Гамстербандського, лялькам кринолинчики шиє...

Ну й заграва! Аби темпорня не... Ось він вже й біля тину. Горить халупа Трещипала. Селяни в сувоях тягнуть майно на городи. Ох, не майно це, а вбиті в обладунках, голота з них чоботи стягує. Грабують, як завжди, після побоїща. Купою лежать. А хто це? Ба! Кольори Марліпонта! А ось з вогню випадає й сам Марліпонт, беззбройний, піший, без шолома, мчить, аж залізом гримить, а за ним на коні зять, та й другий тут же з мечем у руці! Ну так… видно, їм маєток сподобався і замість опіки вони вчинили наїзд… та тільки дурні так собі фортуну виправляють, а не лицарі Хроноса…