Зрештою, це свято.

Зрештою, блакитноокий не з’явився до неї жодного разу після пробудження. Ані єдиним учинком не нагадав про себе. А насамперед його провина полягала в тому, що він надіслав букет, котрий спричинив її хворобу. Може, цьому й було якесь пояснення — вона вірила, що так. Але поки не бачила ані самого блакитноокого, ані виправдання його вчинку. Гессі зрозуміла, що не може, просто не може нічого сказати Даррінові Оллішу. Або й не хоче. На коротку мить вона відчула себе схожою на Генріку, і їй стало огидно від цієї думки. «Але я не така! Принаймні один із тих юнаків, котрі цікавлять мене, навіть не з’являється людям на очі!»

— Фаусто, — мовила Гессі, коли Даррін відлучився, бо побачив друзів з університету, — це не моя справа, та все ж Генріка — моя сестра. Тож… чи правда те, що я чула про Морґіна й доньку Тавішів? Я б хотіла знати щось напевне.

— Ой, Гесті. — Фауста присіла на лавку та підперла голову рукою. — Якби ж усе було так просто! Моррі дуже своєрідний: з одного боку, прагне допомогти батькам, з іншого — ніщо не змусить його вчинити так, як він не хоче. Я тільки знаю, що Ленні до нього прихильна, а батьки її дуже допомагали нам, коли все це сталося. І допомоги треба буде ще більше, а отак просто ж не попросиш… Але останнє слово за Морґіном.

— А як же моя сестра? Такою поведінкою він ставить її в геть дурне становище.

— Справді? — Фауста раптом спохмурніла. — Ти так вважаєш, Гестіє? Бо я завжди думала, що ти щира і добра. І бачиш більше ніж інші.

— Ти про що?

— Твоя сестра ставить мого брата в не менш дурне становище. Вона ж сама пішла на бал із Фрадером Тавішем.

— Бо їй просто забаглося мати пару. — Гессі не мала наміру виправдовувати Генріку, проте це вийшло якось само собою.

— Так. А потім їздила до Вілена Дей Маара?

— Оце ні. Її запросила Вієнна.

— А я чула дещо інше. І від самої Вієнни. Наче ще на тому балу твоя сестра домовилась зустрітися з Віленом, коли його сестра збиратиме в себе подруг. Щоб не вийшло чогось.

— Он як. — Гессі сторопіла. — Я не знала цього. Чесно.

— Мій брат, може, не найбагатший і не найперспективніший, Гестіє, проте в нього добре серце. І я не хочу, щоб його розтоптала якась горда панянка, хай навіть твоя сестра.

— Я розумію, — погодилася дівчина. — І все ж не думаю, що варто… що йому варто йти проти свого бажання.

— Гестіє. — Фауста взяла її за руку й потрусила нею, мовби хотіла, щоб подруга отямилась. — Він старший! Невже ти хочеш, щоб він відмовився і ця ноша впала на плечі Даррі?

Гессі відчула, що руки замерзають навіть у теплих рукавичках.