Генріка опустила повіки.

— Прочитати тобі? Я прочитаю. «Шановна панно Генріко Агустаніє!» — пише він. Завжди такий офіційний, правда, Генрі? «Я мав донедавна багато справ із навчанням, а проте нині думаю, що ви і я можемо присвятити трохи часу одне одному й поновити наше спілкування, бо давно вже не мав від вас звістки. Мені хотілося б запросити вас, наприклад, на чай цієї суботи. Сповістіть про своє рішення до вечора четверга, будь ласка, щоб у мене була змога відповідно приготуватись до вашого візиту».

Гессі перевела погляд на сестру.

— А він наполегливий, правда?

Генріка смикнула ковдру, ніби хотіла натягти її собі на голову і сховатись.

— Якщо хочеш, я відповім йому замість тебе. Підеш? Попросимо батечка, щоб тебе завіз.

— Гесті… — охриплий голос Генріки здавався чужим. — Я не хочу, щоби прізвище Тавіш узагалі коли-небудь звучало в моїй присутності.

* * *

— Вона не хоче, щоби ваше прізвище звучало в її присутності, — зітхнула Гессі, викладаючи Фрадерові всю правду. — Не знаю, що вдіяти. Вона дуже слабка і, здається, затялася взагалі не повертатись до життя.

— Що ж, тоді доведеться підійти до справи серйозніше. Ви ж знали, що вона не погодиться? — Старший син Тавішів методично посіпував бездоганно білі та рівні манжети.

— Так, мала таку думку. Але мені було потрібно дізнатись її реакцію.

— Гаразд. Я завітаю до вас. Негайно. — Юнак окинув вулицю поглядом і всміхнувся. — А ось і те, що мені потрібне!

Він підійшов до прилавка з квітами, де дівчина в хустинці розправляла півонії, присипані снігом.

— Доброго дня, панно. — Фрадер прискіпливо подивився на квіти. — Мені потрібен букет, від котрого неможливо відмовитись.

* * *

Генріка пожбурила вазу на підлогу, щойно гість вийшов від неї.

— Гесті! — прикрикнула вона на сестру. — Чого ти його впустила?

Уперше за кілька останніх днів її голос не звучав, як шепіт, а очі спалахнули.

— Його впустила Увві. І ти уяви, що сказала б матінка, якби я відправила геть із нашого порога самого Фрадера Тавіша! Та вона б з’їла мене, і квит. — Гессі зробила круглі очі й подивилась на те, як півонії, з котрих облетіло кілька пелюсток, лежать на підлозі серед потрощених уламків вази й калюжки води. Тоді вона взяла квіти до своєї кімнати і покликала служницю, щоб та прибрала.

* * *