Юнак звів брови.

— Гестіє Амаліє, які це питання ви ставите своєму керівникові? Ану розкладіть книжки з ось цього пакунка на третю поличку знизу! — Він суворо кивнув у бік шафи.

— Ви мій керівник лише в стінах книгарні! — нагадала Гессі, проте поспішила виконувати доручення. Їй подобалось перебувати в оточенні книжок, торкатись шорстких або гладеньких палітурок і відчувати під кожною з них іншу, особливу історію.

— Доброго дня! — Голос Доанни злився зі звуком дзвоника, котрий висів над входом.

— Панно Масоллі! — Даррін метнувся до дверей першим. — Рано ви сьогодні!

— Вітаю, пане Олліш, привіт, Гестіє Амаліє. — Доанна почергово кивнула їм обом і пробігла пальчиками по обкладинках книжок на найближчому стенді. — Ви, мабуть, знаєте, чому я прийшла?

Даррін черкнув рукою по кучерях. Ті неслухняно випорснули поміж його пальців.

— Так, але батько казав, що посилку затримали. Сніг на дорогах і все таке. Я сповіщу вас, коли будуть новини.

— О, буду вдячна.

— А ви про що? — втрутилась Гессі з цікавістю.

Доанна тепло всміхнулась до неї.

— Гесті, ти не повіриш, але я захопилась старовинними фантастичними історіями! І пан Олліш доброзичливо погодився мені допомогти й замовити рідкісні книжки на цю тему, які їм удалось розшукати. Щоправда, деякі їдуть аж із півдня Ітеллі, тому чекати дещо довго.

— О, справді… А як ви про них дізнались? Ми в коледжі нічого такого не вивчаємо, хоча шкода. Я би радо почитала якусь фантазію!

Обличчя Доанни освітилось усмішкою:

— Це все мій брат Поль. Він розповідав про вельми незвичайні речі. І я думаю, що зможу йому трохи допомогти у справах, якщо знатиму більше.

Гессі пригадала його добру усмішку і відчуття спокою та певності, котрим брат Доанни її обдаровував. І ще вона відчула легкий сум, що він жодного разу не писав після літньої зустрічі в Анадалі.

— Що ж, пане Олліш, чекатиму новин. — Доанна плавно повернулась до дверей і зачепила шаллю корінець книжки на полиці. Книжка випала й розгорнулась десь посередині.

Даррін підхопив її, проте Доанна поклала руку поверх його долоні:

— Заждіть-но.

Вона з інтересом пробігла сторінку поглядом, і в кутиках її вуст заграла усмішка.