Але Аїден не чув її.

Братові риси проступали крізь її власні, і все ж вона не була Аїденом Фаулі-Прейшером. Не була тим симпатичним, добрим і розумним юнаком, котрого всі любили й котрому все вдавалось.

Лише собою.

— Ох, це буде важко.

Дівчина спустилась до вечері й уважно роздивлялась батьків і сестру. Матінка видавалася невдоволеною, як завжди. Батько розгублено гортав сторінки записника, ніби не хотів підводити погляд. Генріка косилась у люстерко, оцінюючи нову пов’язку для волосся.

— Ви чудові, і я люблю вас, — сказала Гессі так голосно, як змогла.

Усі подивились на неї: Генріка зі здивуванням, матінка і батько просто стримано. Дівчина всміхнулась:

— Знаю, що ми не завжди ладимо, але ви справді чудові. Адже з вами я так довго була щаслива!

— Гестіє Амаліє, це дуже добре, що ти так думаєш, — відповіла матінка, — але якщо твоя запіканка вихолоне, то пані Моррінда її вже не розігріватиме.

— Звичайно, матінко! — Гессі з запалом взялась за сирну запіканку.

— Мабуть, ти добре погуляла з тим Оллішем, — хмикнула Генріка, не відриваючись від люстерка.

— О, звичайно, — погодилась Гессі. — Але далеко не так добре, як ти з тим Тавішем, правда?

Сестра зашарілася й задерла носа.

— Фрадер дуже вихований і приємний. Я навіть не думала раніше, що в нього такий чудовий характер.

— О, напевне. — Гессі ковтнула чаю. — А я давно вже помітила, що з Фрада будуть люди.

— Гестіє Амаліє, що за фамільярність?

— А що? Він мій друг.

Гессі тихенько розсміялася, бо вже уявила собі, як Генріка завтра допитуватиме молодого Тавіша про їхню дружбу і все таке. А хай не розслабляється цього разу!

— Дайте Гестії спокій, — утрутився батько. — Вона розумна дівчинка й може товаришувати, з ким захоче.

— Та певне. — Матінка зиркнула на батька важким поглядом спідлоба. — Тільки бачу, що цей Олліш учепився в неї, мов реп’ях. Хочуть обох синів прилаштувати до хороших домів, чи що… У мої часи це було небачено.