— Тоді повернися, будь ласка. І не дай йому зникнути.

— Звичайно. — Гессі підбігла до порога кімнати. — Нехай я не можу зробити щасливими всіх, зате точно знаю, що мені потрібне для щастя.

* * *

— А в новій п’єсі Гріммі дуже дивний фінал. Власне кажучи, мені не дуже сподобалось. Та якщо актори зможу добре передати всю ту драму…

Гессі підперла голову руками. Даррін із захватом, як завжди, розповідав про все, що нещодавно прочитав. Проте сьогодні дівчина спостерігала за цим наче відсторонено. Вона розуміла, що цей вечір закінчиться зовсім не так, як починався.

— Актори зможуть зіграти будь-яку драму, — погодилась вона і додала спокійно: — Я теж акторка, Дарріне. Я не хотіла, проте почала грати роль. І, здається, найліпше мені перейти до фінального акту.

Він подивився на неї спантеличено:

— Ти про що, Гестіє?

— Я страх як хотіла врятувати всіх, Дарріне. Так хотіла, що зовсім забула про себе. І відчуття щастя забула теж. Тому я програла, Дарріне. Ця роль була поганим вибором.

Очі юнака сповнились прозорого смутку:

— Здається, я розумію, про що ти.

— Ти розумний, Даррі. Звичайно, ти розумієш. Річ у тім, що я була закохана у свою далеку мрію. Але втратила її. І вирішила, що так має бути. Що далекі мрії найліпші, коли вони далекі. Власне, мабуть, так і є. Але тільки не цього разу… Я зрозуміла, що життя моє стало суцільною грою, в котрій надто багато масок.

— І ти хочеш кинутись за мрією? Бо я не підходжу на роль далекого й недосяжного? — Темні очі Дарріна дивились на неї з холодом.

Гессі похитала головою, і раптом говорити стало простіше.

— Ні, звичайно. Ти такий чудовий, що в мене серце розривається казати таке. Я б хотіла, щоб ти був щасливим. Тому я погодилась на все це.

— Тільки тому? — спитав він тремтливим голосом.

— Ні. Не тільки. Мені подобалось, що ти близько, що ти такий… справжній.

— Але, я так розумію, шансів ти мені більше не даси?