Примарна дівчинка просяяла і защебетала:

— То, коли все закінчиться, давайте зустрінемось і поговоримо втрьох!

— Гаразд. Але поки що я зайнятий, — м’яко відповів Нік. — Бережи себе і простеж, щоб Гільда була в безпеці. Покладаюся на тебе.

— Неодмінно! — голубе волосся хитнулось, і примара попливла над юрбою, а Гільда майнула за нею.

Сонце майже зайшло, відраховуючи останні хвилини спокою. Рен защепила волосся Енлілевою шпилькою.

«Я підтримаю тебе всіма силами», — озвався Хамсін, торкаючись долонь дівчини миготливим тонким дотиком.

«Ми повинні перемогти», — додав внутрішній голос, якого ніколи не долали страхи й сумніви. І Рен йому повірила.

* * *

Ця битва була програна ще до того, як почалася. Просто вони за безмовною згодою вирішили стояти до останнього.

Випалена земля у дворі здіймалася чорними валунами, які кровоточили лавою й смолою, як величезні струпи. Холодне зазвичай вечірнє повітря переповнював важкий дим, який виїдав очі і не давав дихати. Стовпи любили похизуватися — цього разу руйнацією, котру принесли з собою.

— Ось і грішники! — Град Богів широко всміхнувся, коли безладні на перший погляд гурти вийшли надвір. На згарище.

Захисна енергія незримими щитами двигтіла довкруж. Та Аматерасу і її колеги волею Стовпів зникли без сліду і не могли втрутитись. А якби й могли — що вони вчинили б?..

Кожен знав, що їх чекає смерть, якщо тільки опустити руки. Проте якщо не опускати їх, вона все одно маячила поряд так яскраво, наче сама богиня погибелі прокралася в ряди студентів. Щоправда, Аматерасу обіцяла: допомога прийде. Скоро. Вчасно.

— Ми прийшли обрати тих, хто стане богами, і тих, хто завершить свій шлях тут і зараз, — повідомила білява панна, наймовчазніша зі Стовпів, котра носила ім’я Вальгалла Меру.

Ніхто вже не вклонявся і не вдавав покори.

Амон досі не пішов у тінь — натомість заціпеніло спостерігав. Його яскраво-помаранчева футболка сяяла, як язичок вогню.

— Якої Мойри він ще тут? — шепнула Нікта, позираючи на бога вина.

Рен стенула плечима. Але тут студентська хвиля сколихнулась — у повітря злетіли стиснуті кулаки, іскри енергії. Брязкіт металу прорізав тишу.

Рука Закса лягла на плече Рен.

— Не відходь від мене. Чула? — струм уколов її плече.