Тепер Рен знала, що то був за глухий звук: чорні намистинки на Заковому браслеті стикались, і між ними пробігали іскри.
Група підтримки лежала розбита. Фрігг не ворушилась, хоч її біле волосся брижилося, наче морська поверхня. Спис Адіті слугував їй опорою. Права рука Енліля чорніла, обвуглена ледь не до кісток, і він важко дихав, тримаючись за плече.
На місці, де загинув Амон, досі тремтіли відзвуки його аури, хоч там уже не було життя.
— О, Зіґ… — шипіла Нікта, ковтаючи сльози.
Клац-клац.
Хаотична богиня лежала на руках Дітріха, хапаючи ротом повітря, наче не могла ніяк його вдихнути.
Стовпи — такі близькі, але такі недосяжні — зібрались гуртом і про щось перемовлялися.
— Вони що — вирішують, як нас краще вбити? — здавлено мовив Персі.
— Замовкніть! Триматись! — гаркнула Баст. — Якщо ми й помремо, наші душі легші від пір’їни!
Лицар-драконоборець таки не підвівся. Нікта ридала.
— Атакуємо ще! — Адіті роззирнулась. — Усі, хто може, давайте…
Вона спиралася на одну ногу, бо другу розтинала рана й заливала кров.
— Ваша сила не торкає нас, , — похмуро сказав сивий Стовп, якого Аматерасу вранці звала Древом Десяти. — Ви не змогли прийняти цього одразу, але тепер бачите — чинити спротив даремно.
недобоги— І справді…
Закс Нортон захихотів. Він уже стояв на ногах. Попри кіптяву і подряпини, серйозних ушкоджень хлопець не отримав.
Клац-клац.
Він пішов уперед, привертаючи увагу Стовпів. Ті перервали свою нараду й подивилися на самотню постать рудого студента, котрий поводився надто нахабно для того, хто зараз загине.
— Я ж наче всі сили забрав у вас, грішники, — зауважив найвищий з-поміж Стовпів.
— Звичайно. Тому ви такі неймовірні і непереможні, — Закс похитувався з п’яток на носки, як робив завжди, нервуючи, а тоді раптом сплеснув у долоні, наче згадав щось надзвичайно цікаве. — Але все ж був випадок, коли вам добряче дісталось від богів Академії. Від Тріади… Чорт! — хлопець іще раз сплеснув у долоні й подмухав на них. — Не думав, що це буде !