Він думав про чоловіка, що утікав. І, занурившись глибше в п’янкі тумани свого життя, про хлопчика, що біг, щоб не відставати від решти. 

Тихенько прошепотів: 

— Хтось із них врятувався? 

Сержант Колон закінчив промову й оглянув недоброзичливий натовп. 

— Не звинувачуйте мене, — сказав він. — Я просто зачитав наказ. Я його не придумав. 

— Але ж це людське жертвоприношення, — сказав хтось. 

— Немає нічого страшного в людському жертвоприношенні, — відказав якийсь священик. 

— У самій суті — нічого, — швидко погодився перший мовець. — Коли на те є вагомі релігійні причини. І коли в жертву приносять засуджених злочинців і подібних негідників.[22] Але зовсім інша справа — кидати когось драконові тільки тому, що той трішки зголоднів! 

— Оце так позиція! — похвалив сержант Колон. 

— Високі податки — це одне, але жерти людей — зовсім інше. 

— Добре сказано! 

— Якщо ми всі скажемо, що не будемо з цим миритися, що зробить дракон? 

Ноббі розтулив рота. Колон швидко затиснув його рукою й тріумфально підняв кулак. 

 — Це саме те, про що я говорив із самого початку, — сказав він. — Коли ми разом, нас нізащо не спалять! 

Пролунали поодинокі оплески. 

— Зажди, — повільно сказав крихітний чоловічок. — Наскільки нам відомо, драконові добре вдається лише одна справа. Він літає містом, підпалюючи людей. Щось не зовсім до кінця розумію, як ви пропонуєте це зупинити. 

— Так, але якщо ми всі будемо проти… — почав перший оратор, однак його голос звучав невпевнено.