Натовп завмер, немов статуї, не знаючи, що приверне більше уваги: втеча чи непорушність. 

Дракон глипав униз із інтересом — що ж вони робитимуть далі? 

Колон подумав, що він як єдиний офіційний представник громади повинен узяти ситуацію в свої руки. Він кашлянув. 

— Ну, тоді, — сказав він, намагаючись стримувати писк жаху, що виривався з горла. — Можете розходитися, пані та панове. Рухайтеся, давайте. Ідіть собі. Ну ж бо, тут більше нема на що дивитися. 

Він почав незрозуміло розмахувати руками, демонструючи свій авторитет, і люди нервово потягнулися геть. Краєм ока він побачив червоні полум’я за дахами й червоні іскри, що спіраллю підіймалися в небо. 

— Повертайтеся додому! — прохрипів він. — Якщо він у вас ще залишився. 

Бібліотекар, вистукуючи кісточками пальців, увійшов у бібліотеку в стані «тут і тепер». Кожна шерстинка на його тілі дибилася від люті. 

Він розчахнув двері й вистрибнув у постраждале від пожежі місто. 

Хтось тут незабаром дізнається, що їхній найстрашніший кошмар — божевільний бібліотекар. 

Зі значком. 

Дракон розслаблено плинув над нічним містом, ледве помахуючи крилами. У цьому не було потреби. За необхідності його підтримували потоки розпеченого повітря. 

Увесь Анк-Морпорк палав. Між річкою та різними будівлями, охопленими полум’ям, сформувалося так багато ланцюжків із відрами, що вони постійно потрапляли не туди й не в ті руки. Хоча набрати каламутної води з річки Анк можна було й без відра — досить звичайної сітки. 

Внизу за течією гарячково трудилися купки людей, вкритих сажею, намагаючись перекрити величезний, поїдений іржею шлюз під Латунним мостом. Він був останньою обороною Анк-Морпорка від вогню, оскільки Анк, позбавлений виходів, поступово просочувався, заповнюючи простір між міськими стінами. За таких умов легко задихнутися. 

Працівники ж на мосту не могли або не хотіли бігти з міста. Та інші — вислизали крізь міські ворота й прямували через холодні, туманні рівнини. 

Однак ішли вони недовго. Дракон, витончено вигинаючись і звиваючись над зруйнованим містом, перелетів стіни. Через кілька секунд вартові побачили, як актинічний вогонь пронизав тумани. Людські хвилі потекли назад, а дракон завис над ними, спрямовуючи їх, наче вівчарка худобу. Пожежі зруйнованого міста освітлювали червоним нижню частину його крил. 

— Є якісь пропозиції щодо наших подальших дій, сержанте? — запитав Ноббі. 

Колон не відповів. «От би капітан Ваймз був тут», — подумав він. Він би також не знав, що робити, але зумів би приховати це набагато ширшим словниковим запасом.