Деякі пожежі почали затихати — води, що піднімалися, і неврівноважена робота ланцюжків із відрами зробили свою справу. Не було схоже, що дракон збирався підпалювати щось іще. Найголовніше він уже сказав. 

— Цікаво, хто це буде, — сказав Ноббі. 

— Прошу? — запитав Морква. 

— Я про жертвоприношення. 

— Але сержант сказав, що люди не збираються з цим миритися, — стоїчно сказав Морква. 

— Ага. Подивімося на це так: якщо запитати людей, що б вони обрали — або згорить їхній будинок, або з’їдять якусь дівчину, яку вони, ймовірно, ніколи до того не зустрічали, — тут вони все ж можуть трохи призадуматися. Людська природа, знаєш. 

— Я впевнений, що герой з’явиться вчасно, — сказав Морква. — З якоюсь новою зброєю чи чимось подібним. І вдарить у його разливе місце. 

Запала тиша раптової напруженої уваги. 

— Це куди саме? — запитав Ноббі. 

— Ну в місце. Таке, разливе. Мій дідусь часто розповідав різноманітні історії. Вдар дракона в його разливості, казав він, і ти його вб’єш. 

— Це наче дати копняка, ну, в них…? — із зацікавленням запитав Ноббі. 

— Не знаю. Напевно. Хоча, Ноббі, я тобі вже казав, це неправильно… 

— І де це місце? 

— О, у кожного дракона по-різному. Чекаєш, поки він не пролетить у тебе над головою, тоді бачиш — ось воно, разливе місце, і тоді його вбиваєш, — сказав Морква. — Якось так. 

Сержант Колон відсутнім поглядом втупився в простір. 

 — Гм, — сказав Ноббі. 

Якийсь час вони мовчки спостерігали за панорамою, сповненою паніки й метушні. Тоді сержант Колон запитав: 

— Ти певен щодо разливостей? 

— Так. Цілком. 

— Шкода, друже, дуже шкода.