— Різниця невелика, — відрубав Колон. — Послухайте, вбити дракона не так уже й просто. Вам знадобиться значно більше, ніж темна ніч і гострий ніж, щоб його позбутися. 

«Тепер бачу, що мав на увазі капітан, — подумав він. — Не дивно, що він завжди напивається, усе обміркувавши. Ми програємо, не встигнувши почати. Дайте будь-якому анк-морпоркцю велику палицю, і все закінчиться тим, що він заб’є себе до смерті». 

— Слухай сюди, ти, пишномовне хамло, — почав перший оратор, піднімаючи коротуна за комір і стискаючи вільну руку в кулак, — у мене три доньки, і так сталося, що я не хочу, щоб жодну із них зжерли, дякую. 

— Так, і коли ми разом… нас… ніколи… не… 

Голос Колона здригнувся. Він зрозумів, що решта натовпу дивиться вгору. 

«От гад, — подумав він, відчуваючи, що його потроху покидає здоровий глузд. — У нього що, фланелеві стопи?» 

Дракон зручно всівся на гребні найближчого дому, раз чи двічі махнув крилами, позіхнув, а потім скерував голову прямо на вулицю. 

Чоловік, благословенний дочками, так і стояв із піднятим кулаком у центрі кола пустої бруківки, що збільшувалося з неймовірною швидкістю. Коротун вирвався з його закляклої руки й кинувся в тінь. 

Цей батько раптово виявився найбільш самотньою людиною на Диску. Ніхто не мав так мало друзів, як він. 

 — Усе ясно, — тихо промовив він і, нахмурившись, поглянув на допитливу рептилію. Насправді вона не здавалася особливо войовничою. Дракон розглядав його з інтересом. 

— Мені байдуже! — прокричав він, і його голос відбився луною від стіни до стіни у цілковитій тиші. — Ми кидаємо тобі виклик! Якщо ти вб’єш мене, то можеш убити й нас усіх! 

З боку людей у натовпі, для яких це твердження не було абсолютно самоочевидним, пролунало незручне шаркання ніг. 

— Знаєш, ми здатні опиратися! — ревнув чоловік. — Усі ми! Як було в тому гаслі про єдність, сержанте? 

— Е-е-е, — протягнув Колон, відчуваючи, як його хребет вкривається сиротами. 

— Застерігаю тебе, драконе, людський дух — це… 

Вони ніколи так і не дізналися, що таке людський дух, або принаймні чим це було на його думку. Хоча, можливо, у темні безсонні ночі деякі з них згадували те, що сталося далі. 

Це допомогло їм чітко усвідомити один факт про людський дух, яким нерідко нехтують: благородний, хоробрий і дивовижний за сприятливих обставин, здебільшого він все ж залишається людським. 

Полум’я дракона вдарило чоловіка в груди. Якусь мить він мав вигляд розжареного до білого контуру, а тоді акуратні чорні рештки потекли спіралькою й утворили калюжку в розплавленій бруківці. 

Полум’я зникло.