— Ти не вбив його, — я чую, як він стогне. Він міг би бути вже на ногах, але вони не втратять свого шансу потурбуватися про нього. Світло, чотири з них — із Зеленої Аджі!

Мет розгублено подивився на нього. Із Зеленої Аджі? І що з цього? Ґавін похитав головою.

— Байдуже. Просто будь певен, що найбільше, чого мусить боятися Ґалад, — це опритомніти Охоронцем при Зеленій Айз Седай, перш ніж у його голові проясниться. — Він засміявся. — Ні, вони цього не зроблять.

Але можу посперечатися на ті дві мої марки у твоїй руці, що деякі з них хотіли б цього.

— Не твої марки, — сказав Мет, засунувши їх у кишеню каптана, — а мої.

Слова Ґавіна нічого не роз’яснили Мету. Окрім того, що з Ґаладом усе добре. Все, що він знав про стосунки Охоронців і Айз Седай, — було шматками спогадів про Лана й Морейн. І там не було нічого такого, про що говорив Ґавін.

— Як думаєш, вони не будуть проти, якщо я почну вимагати в нього свій виграш?

— Гадаю, будуть проти, — сухо сказав Гаммар, що приєднався до них. — Ти зараз не дуже бажаний для цих Айз Седай. — Він пирхнув. — Можна подумати, що навіть Зелені Айз Седай кращі від тих дівчат, котрі тільки-но вирвалися з-під материної опіки. Він не аж такий красень.

— Так, — погодився Мет.

Ґавін усміхнувся їм обом, поки Гаммар не витріщився на нього.

— Ось, — сказав Охоронець, просовуючи дві срібні марки у Метову руку. — Він віддасть мені пізніше. Звідки ти, юначе?

— Манетерен. — Мет аж похолов, коли почув це слово зі своїх уст. — Я хотів сказати, — з Межиріччя. Я наслухався забагато давніх історій. — Вони подивилися на нього, не сказавши ні слова. — Я... Думаю, я повернуся, щоб знайти щось поїсти.

Дзвін іще не пробив навіть середину ранку, але вони кивнули з розумінням.

Мет узяв палицю — ніхто не сказав йому покласти її назад, — і повільно пошкандибав, поки дерева не сховали від нього тренувальний майданчик. Коли він зник, то сперся на палицю, мовби це була єдина річ, здатна підтримати його. Можливо, так воно й було.

Хлопець подумав про те, що, якщо розстібне каптан, то побачить дірку на місці живота, — діру, що збільшується, поглинаючи його. Однак не про голод він зараз думав. Мет продовжував чути голоси у своїй голові. Ти говориш старою мовою, юначе?Манетерен. Він затремтів. Світло, допоможи мені, —я закопую себе все глибше. Я маю вибратися звідси. Але як? Він пошкутильгав назад до Вежі, точнісінько як старий-престарий чоловік. Як?

РОЗДІЛ 25

ЗАПИТАННЯ

Еґвейн лежала на ліжку Найнів, підперши підборіддя руками, і спостерігала, як та крокує туди-сюди. Елейн простяглася перед каміном, який ще з ночі був заповнений попелом. І знову Елейн вивчала перелік імен, що дала їй Верін, терпляче, вкотре перечитуючи кожне слово. Інші папери, з переліком тер’ангріалів, лежали на столі; після першого прочитання, котре їх приголомшило, вони більше не обговорювали ці предмети, а натомість розмірковували про інше. І, звісно, сперечалися.