Дівчина зітхнула, і це зітхання перетворилося на ще одне позіхання. Разом з іншими після сніданку вона повинна була навідати Мета, — але його не було в кімнаті.

Може, він уже настільки одужав, що пішов на танці ? Світло! Тепер, мабуть, мені насниться, що він танцює з шончанцями. Більше жодних снів — твердо сказала вона собі. Не зараз. Я подумаю про них, коли буду не така стомлена. Дівчина згадала про кухню, — вже скоро потрібно буде готувати обід, а тоді вечерю, і завтра знову сніданок, а ще горщики, і прибирання, і чищення, котрі, здавалося, триватимуть вічно. Якщо я колись буду не втомленою. Змінивши позу на ліжку, вона знову подивилася на своїх подруг. Елейн все ще вчитувалась у перелік імен. Кроки Найнів сповільнилися. У будь-який момент вона може сказати це знову. У будь-який момент.

Найнів зупинилася, глянувши на Елейн.

— Відклади це. Ми перечитували їх більше двадцяти разів, і жодне слово нам не допомогло. Верін дала нам мотлох. Питання в тому, чи це справді все, що вона має, — чи вона спеціально дала нам мотлох.

Як і очікувалося. Минуло, може, із пів години відтоді, як вона сказала це знову. Еґвейн похмуро подивилася на свої руки, зрадівши, що не бачить їх чітко. Перстень Великого Змія на руках, зморщених від довгого занурення в гарячу мильну воду, мав недоречний вигляд.

— Знати їхні імена не завадить, — сказала Елейн, продовжуючи читати. — Як і описи їхньої зовнішності.

— Ти добре розумієш, про що я, — огризнулась Найнів.

Еґвейн зітхнула, склала руки перед собою і сперлася на них підборід дям. Коли вона того ранку вийшла з кабінету Шеріам, на обрії ще не видно було навіть сонячного відблиску, та Найнів вже чекала її зі свічкою в холодному, темному коридорі. І, попри те, що її обличчя майже не було видно, Еґвейн знала, що Найнів готова гризти каміння. Хоч вона і розуміла, що це нічого не змінить упродовж наступних кількох хвилин. Тому й була така роздратована. Гордість Найнів так легко було зачепити, —я ще ніколи не зустрічала такої гордовитої людини. Але вона не повинна відіграватися на мені чи Елейн. Світло, якщо Елейн витримала це, то й вона повинна. Вона більше не Мудриня.

Елейн навряд чи помітила роздратованість Найнів. Вона похмуро дивилася вдалечінь.

— Ліандрін — єдина Червона Айз Седай. Усі інші Аджі втратили по дві.

— Ох, краще помовч, дитино, — сказала Найнів.

Еґвейн потрусила лівою рукою, щоб показати перстень Великого Змія, багатозначно подивилася на Найнів і продовжила:

— Усі вони народилися в різних містах, і не більше двох з них мають спільну країну. Аміко Наґоїн була наймолодшою,—вона десь на п’ятнадцять років старша від мене і Еґвейн. Джоя Б’їр могла би бути прабабцею нашої прабабці.