— У них ножі! — загорланив він і кинув у них тацю із сирами.

У загальному залі зчинилася буча: чоловіки закричали, співачка завищала, Ньєда кричала до Білі, — усе змішалося докупи. Лан зірвався на ноги, у Морейн з рук вирвалась вогняна куля, Лоял схопив своє крісло, мов палицю, а Зарін, лаючись, відстрибнула вбік. Вона теж тримала в руці ніж, але Перрин був надто зайнятий, щоб помічати інших. Ці чоловіки, схоже, дивляться прямо на нього, — а його сокира висить на гачку в його кімнаті.

Він схопив стілець, відірвав від нього товсту ніжку, що була водночас і одним боком драбинчастої спинки, відкинув решту стільця на чоловіків і став перед ними зі своєю довгою палицею. Вони намагалися досягти його голою сталлю — так, наче Лан та інші були лише перешкодами на їхньому шляху. Це був заплутаний клубок, у якому він тільки й міг вибивати клинки з їхніх рук, а його дикі розмахування загрожували Лану, Лоялу та Зарін так само, як і шести нападникам. Краєм ока він побачив Морейн, яка отетеріло стояла з одного боку; усе змішалося у таку купу, що вона не могла щось вчинити ворогам, не ризикуючи завдати шкоди друзям. Жоден із власників ножів не глянув на неї; вона не була перешкодою на шляху до Перрина.

Важко дихаючи, йому вдалося вдарити одного з чоловіків по голові так, що він почув хрускіт кісток, — і раптом Перрин зрозумів, що всі вони вже лежать на підлозі. Йому здавалося, що пройшло не менше чверті години, а то й більше, — але він побачив, що Білі лише зараз розправив плечі й зупинився, дивлячись на шістьох чоловіків, що мертві розтяглися на підлозі. Білі не встиг вступити в бій, як той уже завершився.

Обличчя Лана стало ще похмурішим; він почав ретельно обшукувати тіла, але через'огиду діяв швидко. Лоял все ще стояв, замахнувшись стільцем; він здригнувся й опустив його з ніяковою посмішкою. Морейн дивилася на Перрина, як і Зарін — після того, як витягла свій ніж із грудей одного з трупів. Сморід лихого пройшов, неначе помер разом із чоловіками.

— Сірі Чоловіки, — тихо сказала Айз Седай, — і вони прийшли по тебе.

— Сірі Чоловіки? — засміялася Ньєда, голосно і якось нервово. — Що ж, майстрине Марі, наступного разу ви скажете, що вірите у всяких боґґлів та бабаїв, потороч та старих ґрімів на чорних собаках під час Дикого полювання.

Кілька чоловіків, що слухали спів, теж засміялися, хоча вони тривожно позирали як на Морейн, так і на мертвих чоловіків. Співачка теж дивилася на Морейн; її очі були широко розплющені. Перрин згадав, що була одна вогненна куля, перш аніж усе змішалося докупи. Один із Сірих Чоловіків подекуди був обвугленим, і від нього поширювався хворобливо-солодкавий запах паленого.